В 1986 році на 48-му конгресі Міжнародного ПЕН-клубу було вирішено заснувати «Всесвітній день миру для письменника» (World Day of the writer) або як кажуть коротше — День письменника. Відтоді кожного року 3 березня заведено вітати майстрів слова з професійним святом.
Кожне місто має творців — тих, хто вміє знаходити слова для опису буденності, кризи, змін і надій. Такі імена, як Олександр Іванович Копиленко, Іван Юхимович Сенченко, Леонід Соломонович Первомайський закарбувалися в історії Берестина.
Олександр Іванович Копиленко, Іван Юхимович Сенченко, Леонід Соломонович ПервомайськийФото: Енциклопедія сучасної України, Бібліотека української літератури
Це автори минулого, які залишили місту великий творчий спадок, але часи плинуть, змінюються покоління. За перо беруться нові літератори.
Повномасштабне вторгнення змусило всіх переосмислити поняття культури та розплющило очі на те, що у складні часи література — не лише відображення реальності, а й спосіб її осмислення. Подекуди — рятівне коло, що допомагає пережити емоційно важкі миті. Багато хто з авторів, що раніше творили російською, сьогодні віднаходять власний голос українською мовою. Та чи легко це дається?
Журналістка Берестин.info поспілкувалася з декількома місцевими поетами, щоб дізнатися, які труднощі постають на шляху до реалізації творчості, що мотивує їх писати та яких цілей вони прагнуть досягнути.
Історія становлення та перші твори
У кожного письменника своя історія, і часто перші кроки у творчості пов'язані з дитячими чи юнацькими спробами висловити свої почуття та думки через слова.
Наталія Добринченко почала складати вірші ще у восьмирічному віці. Її перші твори мали настільки серйозну тематику, що дорослі сумнівалися в її авторстві, що стало для неї великим ударом. Це змусило її на довгий час закритися.
Володимир Зібаров попрямував поетичною стежкою у початковій школі, написавши перший вірш про маму. Проте активне творче письмо почалося у нього під час Помаранчевої революції.
Тетяна Кравчук згадує, що почала писати у п’ятому класі. Їй особливо запам’яталося, що коли вона створила акровірш, де перші літери кожного рядка складали слово, та представила його вчителям, ті не повірили в її авторство. Навіть звинуватили в плагіаті, що вона знайшла той вірш в інтернеті. Й хоч тоді ще маленька поетеса боляче сприйняла таку реакцію, вона не зупинила пошук власного голосу. Продовжувала писати, розвиватися, хоча довгий час нікому віршів не показувала.
Ася Оксамитна також зробила перші кроки у поезії в шкільні роки. Вона римувала, поки навчалася, але згодом залишила цю справу. Лише у 2020 році вона повернулася до поетичної творчості, обравши українську мову для вираження своїх думок і почуттів.
Берестин надихає?
Невіднятною частиною творчого процесу завжди є натхнення. Подекуди воно може йти з дрібниць, а інколи — з того, що оточує творців. З того, де вони живуть.
Володимир Зібаров черпає натхнення в самому місті, навіть присвячував йому вірші, а особливо його надихає місцева фортеця, музей і будинок міської ради. Для Тетяни Кравчук джерелом творчості стали рідні краєвиди села Наталине: знайомі з дитинства стежки, сонячні луки та шепіт дерев.
«А сьогодні, коли берусь за новий вірш, мене ведуть емоції — вони накочуються хвилями, захоплюють, не даючи опору, й перетворюються на слова», — каже Тетяна.
Берестинська міська рада
А для Наталії Добринченко натхнення нерозривно пов’язане саме з Красноградом. Воно проростає з кожного його куточка, кожного лісочка, сповнюючи творчість особливим теплом. Саме цій любові народилася її «Ода Краснограду», якій вона присвятила не один рік життя, створюючи слова і музику, щоб подарувати місту цей твір, який нині виконує Анжеліка Манучарян.
Анжеліка Манучарян та Наталія Добринченко
Втім, твори не завжди народжуються з натхнення. Важливу роль у творчості відіграє мотивація та невпинна праця.
«Я люблю Берестин, я тут прожила все життя. Але сказати про те, що мене конкретно надихає якесь місце в місті не можу. У мене взагалі немає такого принципу, що щось надихає. Поезія — це праця. В першу чергу, над самим собою. І для того, щоб вийшов гарний твір достойної якості, треба над ним працювати. Бажання творити йде від мотивації. Мені це подобається, і я цим займаюся. Написання дає мені енергію, допомагає переосмислити життєві ситуації. Краще пишеться, коли я саме переживаю важкі емоції. А коли все добре, то все добре. Читають вірші ті, кому болить», — ділиться Ася Оксамитна.
Поетеса Ася ОксамитнаФото: Ася Оксамитна
Торкнутися душ людей, розповісти людям про них самих
Для них поезія — не просто слова на папері. Це спосіб достукатися до сердець, викликати емоції, надихати й навіть змінювати життя.
Наталія Добринченко: «Коли бачу, як школярі завмирають, слухаючи мої вірші, як блищать їхні очі, як вони тягнуть руки, щоб поставити питання — розумію, що роблю щось важливе». Наталія ділиться творчістю з молоддю, проводить зустрічі в школах і коледжах. Для неї найвища нагорода – коли читачі кажуть, що її поезія змушує їх плакати або викликає мурахи. Наразі її збірки можна знайти в Публічній бібліотеці міста. Перша має назву «Моє багатство все при мені». Друга — серйозний витвір на 240 сторінок. Зветься «Гори, гори, моя свічка» (назви перекладено — Берестин.Info, оригінал видано — російською).
Володимир Зібаров: «Сьогодні люди більше думають розумом, ніж серцем, а я хочу нагадати про душевність». Він пише, щоб торкнутися людей, пробудити в них щось справжнє. Володимир працює з дітьми та допомагає їм через вірші відчути красу творчості. Поки що він не має власних збірок, але його твори можна знайти в альманасі «Красноградські етюди».
Тетяна Кравчук: «Я пишу, щоб люди впізнавали у моїх віршах себе — свої радощі, втрати, надії». На початку повномасштабної війни вона надсилала поезію на радіо, де її транслювали для військовослужбовців. Зараз бере участь у благодійних вечорах на підтримку ЗСУ, які організовують місцеві волонтери та ініціативні активісти, та читає вірші на творчих зустрічах у КЗ «Публічна бібліотека». Можливо, хтось знайде у її віршах відповіді на важливі запитання або відчує поштовх змінити уявлення про творчість, наважившись мислити вільно, поза межами суспільних рамок.
Виступ ТетяниФото: Тетяна Кравчук
Ася Оксамитна: «Я просто хочу творити й розвиватися». Її перша поетична збірка «У реверсі» вже побачила світ. Презентація відбудеться 14 березня о 16:00 в будинку культури. Видання офіційне від видавництва «Твори» з Вінниці, проте власним коштом. Придбати книжку можна безпосередньо в авторки.
Перша поетична збірка Асі Оксамитної «У реверсі»Фото: Ася Оксамитна
Перепони на творчому шляху
Українським письменником завжди було складно. Митці неодноразово зазнавали утисків, обмежувалися у висловлюваннях. Сучасність — не виключення. Проте труднощі, з якими стикаються автори тепер — змінилися.
«Найтяжчий період моєї поезії розпочався після повномасштабного вторгнення. Більшість віршів я відпустила в забуття, знищивши їх назавжди, а ті, що залишились, тепер відроджую, перекладаючи з неіснуючої мертвої "кацапської" мови на живу, рідну солов'їну. Але в цьому є своя магія: кожен переклад — це не просто відтворення, а нове народження, перетворення болю на витвір мистецтва», — коментує Тетяна Кравчук.
Війна, а потім і повномасштабне вторгнення внесли значні зміни в життя багатьох митців зокрема, змусивши їх переосмислити власне бачення і мовні бар’єри. Дехто стикається з браком словникового запасу, адже виріс в середовищі, де домінувала російська мова.
«Я вважаю, якщо людина пише, їй потрібно читати українською мовою книжки, вірші, слухати українську музику та дивитися українськомовні фільми. Це для того, щоб збагатити словниковий запас. Я розумію, що неможливо нашу мову осягнути, отак просто все вивчити, якісь слова все одно будеш не знати. Тому процес навчання продовжується протягом усього життя», — зазначає Ася Оксамитна.
Багато ж письменників не просто вчать мову, вони немов вчаться ходити наново, адже розмовна українська і художня — дві різних. Мало знати, треба вміти мовою писати, а це абсолютно різні навички.
«Коли заборонили випускати книги російською, я розчахнулася навпіл. Пів життя — у прірву! Мої вірші — це не замальовки. Це шматки душі, вирвані і кинуті на папір. Це вже не можна дублювати чи перекласти. Довго не писала, а тепер дуже рідко. Душу силувати не можу, а саме там народжуються мої вірші», — розповідає Наталія Добринченко.
Проблеми з переосмисленням творчості, мовного питання — лише частина того, що спіткає авторів сьогодення на їхньому шляху. Створити вірш — мало, щоб закарбуватися в пам’яті літератури, тому ледь не кожен автор мріє про видання власних збірок. Але й тут не все просто.
Хоча українська література сьогодні переживає своє відродження, а видавництва друкують все більше книжок наших земляків, з початком повномасштабного вторгнення зросла також і конкуренція між авторами. Тепер мало просто добре писати. На плечі авторів лягає й промоція, редагування, дизайн. Мало хто в сучасних реаліях здатен взяти на себе витрати на публікацію власної книги, бо це не просто мрія, це складний та дорогий процес.
«Одне діло написати, а інше — видати. Видання книжки здебільшого лягає на плечі самого поета. Це дуже затратно, не всім по кишені», — зазначає Володимир Зібаров.
Альманах «Красноградські етюди» підтримували спонсори, але тиражі виходять малі, і книги швидко закінчуються.
Яких ініціатив у місті не вистачає творцям слова
Володимир Зібаров вважає, що «Красноградські етюди» — одна з небагатьох ініціатив, що допомагає авторам заявити про себе. Деякі поети пробують себе в конкурсах, шукають гранти. Про можливості дізнаються через інтернет: якщо в соцмережах і Google часто шукати щось про поезію, самі починають з’являтися оголошення про конкурси. Правда, більшість із них проходять у великих містах або за кордоном, а це не завжди зручно.
Володимир ЗібаровФото: Володимир Зібаров
Більше живого спілкування
Тетяна Кравчук каже, що в місті бракує справжньої творчої атмосфери. Митцям не вистачає неформальних зустрічей, квартирників, душевних вечорів, де можна вільно читати вірші, спілкуватися і надихатися. Було б чудово, якби з'явилося більше можливостей для видання книжок і збірок, для експериментів з дизайном та самовираження без обмежень.
Ася Оксамитна наголошує на ще одній проблемі — молодь рідко йде в поезію або не заявляє про себе чи не знає, як заявити. Ті, хто творять зараз, уже досвідчені та відомі, а нових імен все менше. Поетеса переконана, що потрібно більше заходів для молодих авторів в межах району, більше популяризації української мови й літератури, конкурсів, на яких можна виграти спонсорство для публікації власної збірки. Щоб місцеві творці бачили ці можливості та знали, що рідне місто може їх підтримати.
Поети Берестина творять не для слави чи нагород. Вони хочуть, щоб їхні слова жили, надихали, змушували відчувати. І якщо хоча б одна людина побачить у віршах відображення своєї душі — значить, усе було не дарма. Письмові твори — це спадщина нашої культури, тому важливо цінувати її та підтримувати сучасних творців.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та район!
