Існують літературні факультети, курси, де люди навчаються писати художні твори, сценарії. Але берестинка (красноградка) Діана Золотухіна (творчий псевдонім — Діана Вінтер) навчалась на інженера-педагога, а курси з письменницької майстерності закінчила тільки восени цього року. На момент проходження курсів вже видала три власні книжки друком і ще сім розмістила в інтернеті. А влітку 2024 потрапила в Українську книгу рекордів Гіннеса як співавторка електронної книги.
Журналістка Красноград.info (Берестин.info) поговорила з Діаною Вінтер і дізнались, чому письменниця так любить писати про апокаліпсис, як змінилась її творчість після початку повномасштабної війни, як авторам публікувати свої книги в інтернеті та як достукатись до видавництв.
Відзнака за участь в написанні найбільшого електронного твору із найбільшою кількістю співавторів. До речі, твір називається «Босорка»Фото: З блогу Діани Вінтер
Декан факультету машинобудування порадив надрукувати книгу
— Діано, письменництво — це хобі чи фах?
— В якийсь період мого життя це було тільки хобі. Писала для себе, тому що мені це подобається. Але згодом зрозуміла, що хочеться чогось більшого, ніж публікуватися десь в інтернеті. Тоді поставила собі за мету «вийти в люди»: надіслати рукопис до видавництва. Насправді, це дуже складно зробити. Треба стукати в усі двері, а їх багато. Так само, як і письменників. Особливо після початку повномасштабного вторгнення.
Раніше українські автори йшли в російські видавництва, а зараз всі спрямовані тільки в українські. Це шалена конкуренція. Але я шукаю шляхи. Так потрапила на літературний курс «Майстерні майбутнього» від Міжнародного університету Айови. Я вирішила, що це хороший шанс перетворити літературу на щось більше, ніж просто хобі.
І от вже збірка оповідань випускників готується до виходу. Це будуть мої перші офіційні «літературні» гроші.
Сертифікат про проходження міжнародної письменницької програми Фото: З блогу Діани Вінтер
— У своєму блозі ви пишете, що маєте диплом бакалавра у сфері машинобудування за професією інженер-педагог. А до того ж — другий розряд токаря. Це трохи далеко від письменницької діяльності…
— Після дев’ятого класу я пішла в місцевий ліцей вчитися на оператора комп'ютерного набору, бо це мені здавалося пов'язаним з літературою. Одного разу до нас приїхали агітатори з Української інженерно-педагогічної академії, розповідали про навчальний заклад, запрошували до вступу. Зокрема, розповідали про поліграфічний факультет. Я одразу подумала, що це те, що мені потрібно. Але, коли я повезла документи, мені порадили подавати їх і на інші спеціальності, щоб було більше шансів потрапити на бюджет.
Так я пройшла на машинобудування. Можна було провчитись два роки, а потім перевестися на ту ж поліграфію. Але я так прикипіла до своєї групи, до викладачів... До речі, саме наш декан розповів мені, що на території академії є відділ поліграфії, куди я можу звернутися і надрукувати свою книгу. І це стало моїм першим досвідом видання книжки — самвидав. Так я надрукувала три томи свого циклу у 20 років.
Самвидав. Одна з трьох книг трилогіїФото: З блогу Діани Вінтер
— Коли ви встигли так багато написати?
— Я тоді не працювала. Навчання було з 8:00 до 16:00, потім як сумлінна студентка, я робила домашні завдання. Завдяки старанному навчанню вийшла на підвищену стипендію. Решта часу йшла на творчість.
Так, з 2020 року виходило написати по дві книги на рік. Це був шалений темп, бо я писала кожного дня без вихідних. Якщо в сторінках казати, мабуть, 600-800...
— Де брали стільки натхнення?
— Мене завжди мотивував результат. Якщо горю ідеєю, то немає такого, щоб я до неї перегоріла. Знаєте, на літературному курсі порівнювали натхнення і працю над книжками з закоханістю і пристрастю. Коли ідея з'являється, і ти відчуваєш сильний порив, мовляв, сяду і буду її писати от зараз, то це ти закохався в ідею. Якщо минає час, і ти продовжуєш писати, і доводиш історію до кінця, то це вже не закоханість, це пристрасть. Ти не втратив потяг до цієї книги.
В мене так часто буває. Є книжки, написані через два роки після того, як прийшла ідея — якщо починаю, я обов’язково дописую, в мене немає звички кидати.
Письменниця з однією зі своїх 9 кішокФото: З блогу Діани Вінтер
Книжку можна написати в телеграм-чаті
— Ви казали, що публікували книги в інтернеті. Для цього є спеціальні онлайн-платформи, сайти?
— Та, на якій я зараз публікуюсь, називається Аркуш. Сайт знаходиться в альфа-версії. Попри це, в нього зручний інтерфейс. І на ньому дуже багато авторів. Вони ж і читачі одне в одного.
— У вашому блозі я читала, що ви пишете книги в співавторстві. Це не складно?
— Якщо знайти підхід, це може бути просто. Моя співавторка купила в мене всі ті три книги, які я надрукувала ще в академії. Прочитала, і вони їй настільки сподобались, що Ліна (творчий псевдонім співавторки — Марк Моро, прим.ред.) почала обговорювати їх зі мною. Вона вигадала своїх персонажів, запитала, як би наші персонажі взаємодіяли, і ми почали писати нові історії. Мар насправді шалений генератор геніальних ідей. Це той тандем, коли кожен з нас приносить в книгу щось важливе.
З 2020 року співтворчість відбувається в листуванні, в телеграм-чаті, перемішуючись з нашими буденними повідомленнями.
Коли я пишу сама, я пишу послідовно від початку до кінця. Коли ми пишемо разом, це різні історії з різних всесвітів, з початку до кінця, з середини до кінця, з кінця до початку. Багато хаосу, але там простежується спільна ідея, сюжетна лінія.
Разом написано вже дуже багато. Якщо міряти друкованими сторінками, то ми могли написати за дев'ять-десять днів близько 300-400 друкованих сторінок.
— А ваше місто якось проявляється у вашій творчості? Чи повпливало на вас, як на письменницю?
— Поки що не впливало, але я багато думала про те, щоб взяти не саме наше от місто, а його розміщення, вулиці, географію, щоб використати в одній з історій, про яку я думаю вже дуже довго. Тривалий час чомусь мене тягнуло писати щось таке західне, з іноземними іменами, або фентезі-іменами. Тепер відчуваю внутрішньо, що подекуди відходжу від цього, і мене починає приваблювати українська атмосфера.
Навіть, якщо не конкретно нашого міста, то просто українських реалій, коли персонаж заходить в АТБ і купує нескафе.
Апокаліпсис — це можливість почати спочатку
— Як на вас, вашу творчість вплинула повномасштабна війна? І чи вплинула взагалі?
— Вплинула. Почнемо з того, що до 2022 я писала російською. А писала я з 11 років. Однак коли пройшов 22-й мені здалось неправильним продовжувати популяризувати творчістю російську мову.
Перехід на українську давався складно. Здавалося б, я вчила українську мову в школі, я могла нею читати, я могла нею розмовляти. Але відчувалось, ніби вчусь писати майже з нуля. Було важко, допомагали інші автори. Хоча стикалася із критикою, що є помилки, але я пробувала.
Також тоді я втратила комфортну для себе роботу зі збалансованим графіком. З нею я могла приділяти достатньо уваги творчості.
Ще сирени… Вони гули від початку і до кінця тривоги без перестанку. Жодної концентрації, напруження, стрес, невідомість, всі налякані, ніхто не знає, що далі.
Не хотілося писати. А потім зі мною зв’язалась знайома авторка і запропонувала взяти участь у благодійній збірці оповідань про війну і написати оповідання свого досвіду перших днів. Книжка вийшла електронним тиражем, і розповсюджували ми її за донат.
Збірка «Врем'я люте». Розповсюджувалась за донатФото: З блогу Діани Вінтер
Так, тираж був скромним, але її читали. Це мене підтримало. Далі повернулась до творчості, продовжувала писати зі співавторкою.
За останні роки написала об’ємну темну казку, це фентезі.
— Як ви вважаєте, фентезі — це втеча від реальності?
— Певною мірою література завжди була для мене втіканням від реальності. В книжках я все можу контролювати. Персонажі не вирішували робити щось без моєї участі. Я не залишу на сторінках те, що мені не сподобається.
Це може бути й реалізм. В мене є книжки різних жанрів, кожна з них — просто занурення в інші світи, проживання емоцій, які немає можливості прожити зараз в реальності, компенсація чогось, рефлексія.
— Чому вам подобається так тема апокаліпсису, постапокаліпсису?
— Мабуть, можливість відбудувати світ з нуля. Щось за новими правилами з якимось ентузіазмом, бажанням. Вибудувати щось краще. Люблю атмосферу запустіння, навіть в реальному житті: закинуті будинки. Мені подобається на них дивитися, думати, що там було, як там було, хто там міг жити, що там могло трапитись, чому залишили будинок.
Коли трапляється якась катастрофа, і місто починає занепадати, а природа бере своє — захоплювати будинки, розростатися, процвітати, а люди водночас з тим поступаються їй місцем, навчаються жити наново.
Писати не складно, складно піарити свої твори
— Як сучасному українському молодому письменнику розвиватися, куди стукати?
— Видавництв дуже багато, і вони часто працюють з різними жанрами, напрямками. Тут слід вивчати, хто чим займається.
Велику роль грає те, чи є в тебе аудиторія. Коли заповнюєш анкету або надсилаєш лист до якогось видавництва, маєш вказати, чи були в тебе публікації, наскільки успішні. Це завжди робота з аудиторією. Знаю авторів, які дуже добре залучають читачів через TikTok, навіть просто публікуючи там фото з цитатами зі своїх творів.
Але щоб орієнтуватися на аудиторію, треба знати її смаки, те, що в моді, те, що в тренді.
Можна піти шляхом самвидаву, але тут треба мати кошти на видання своєї книжки. І бути готовим до того, що взагалі половина тиражу може залишитися вдома, припадати пилюкою, бо піар це дуже важко.
— В чому ж плюси самвидаву?
— Контроль над всіма процесами. Ти можеш обрати художника, який намалює тобі обкладинку або зробити обкладинку зі стокових зображень. Ти можеш сам зробити макет, або можеш знайти людину, яка зробить тобі макет книги так, як ти захочеш. Редагування історії, коректура — все лягає на плечі автора, включаючи зв'язок з типографією, домовленість про друк книжки, скільки її буде, ISBN...
Якщо ISBN номеру не буде, це можна сказати, навіть не офіційне видання, бо книга не буде зареєстрована в реєстрі бібліотек України. З іншого боку, за ISBN номер треба доплачувати й слід готуватися до того, що якщо в майбутньому захочеш видати цю саму книгу через видавництво, то це вже не буде вважатися за дебютне видання, лише перевидання.
— Який план на майбутнє щодо видання своїх книг?
— Останнім часом почала зустрічати пункт про те, що видавництва чекають ніде раніше не опубліковані твори. І оскільки в мене є ще декілька книжок, які я навіть в інтернет не викладала, буду готувати їх до розсилання у видавництва. Маю список з 10-12 видавництв. Звучить складно, але коли пишеш багато листів до видавництв, зокрема, синопсисів (короткі перекази книги з усіма подіями, розкритим фіналом), стає простіше.
Пощастить чи ні, не знаю, але подивимося. Я знаю, що вже близько 10 людей ці книги прочитали (бета-читання на інтернет-платформі — прим ред). Відгуки були досить схвальні, тому хочеться вірити в краще.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та район!
