«Ми, художники, слухаємо очима, а говоримо руками, користуємося фарбами, а пишемо серцем» — сказав колись митець Аннібале Карраччі. І якщо нам, пересічним глядачам, довго вдивлятися в картину, можна помітити не просто полотно, а відкрити для себе щось більше. Що саме? Аби дізнатися, журналістка команди Красноград.info Дар’я Волобуєва поспілкувалася з одним з найвідоміших художників у нашому місті — Андрієм Червоним, членом національної спілки художників. Він працює з олійними фарбами, вугіллям, графітом, гончарною глиною та багато чим ще.
- Як ви почали свою кар'єру художника? Що вас спонукало займатися мистецтвом?
- Малюю з дитинства, це для мене завжди було цікаво. Навчався в Красноградській школі естетичного виховання на художньому відділенні під керівництвом видатного викладача Красноградщини Олени Вікторівни Моргун.
Далі опановував мистецтво самостійно, постійно виношуючи ідеї і переносив на папір, малювання для мене завжди було чимось особливим. Деколи чимось недосяжним та складним. У постійному пошуку себе в світі мистецтва я відчув що пріоритетним для мене завжди був пленерний живопис — дуже люблю етюди на природі, і де б я не мандрував, часто беру невеликі формати і пишу з натури. Працюю переважно в стилі імпресіонізму.
Однією з ключових фігур в становленні як художника був мій добрий товариш, наставник, майстер Михайло Олександрович Ткаченко, який, на жаль, відійшов в засвіти.
Його постійна підтримка була мотивацією до вступу в Національну спілку художників України. У 2017 році я став частиною вищої ліги, Харківської організації національної спілки художників України, це для мене величезне досягнення і честь.
Сторінка митця Андрія Червоного в ТікТок
Андрій активно веде сторінку в ТікТок .
- Яка атмосфера для творчості в Краснограді?
- Красноград — моє рідне місто, і воно одне з живописних куточків України.
А найважливішим осередком мистецького духу та історії нашого краю є наш краєзнавчий музей імені Мартиновича. Це шикарна картинна галерея, де інколи надихаюсь ідеями.
Для атмосфери творчості в нашому місті є багато закладів, але хочу відмітити дитячу художню школу.
- Як виникла ідея створення власної майстерні? Які виклики виникли під час цього процесу?
- Наявність власної майстерні протягом творчого шляху є завжди актуальним і необхідним, це місце для створення нових робіт, живопису, малюнку, гончарства.
Можливо хтось скаже: що там малювати — помахати трохи пензликом, але це не так. Але ми, художники, коли малюємо, використовуємо набуті знання, талант. І в кожну роботу вкладається частинка душі, шматочок себе, ми робимо це з любов’ю. Те ж саме коли я вирізаю з дерева чи гіпсу. Буває таке, що інколи фізично більше працюю, більше втомлююся, ніж коли малюю, але це для мене відпочинок та задоволення. Я радий, що можу приносити людям радість, щастя. Бо коли, виконаю роботу і бачу ці усміхнені обличчя, то в мене душа радіє, що я зміг не лише виконати замовлення, а й викликати такі емоції.
- Як війна вплинула на вашу творчість — змінилися теми, стиль у відповідь на поточну ситуацію? Як ви справляєтеся з емоційним навантаженням?
З початком повномасштабного вторгнення і дотепер мало працюю, за браком часу, за ці три роки дуже мало робіт завершених, життя вносить свої корективи і жодної виставки за час війни не відбулося.
Війна і творчість для мене — різнополярні речі.
Коли мені іноді на душі дуже радісно і прекрасно, тоді і на полотні більш яскравіші ллються кольори. Надихаюсь я просто життям і всім тим, що мене оточує і всіма людьми, які мене оточують, адже — життя прекрасне! Одним словом, звідси і черпаю своє натхнення, енергію, любов…
Війна знищує, а мистецтво створює!
-Як ви вважаєте, яку роль мистецтво відіграє в умовах війни? Чи може воно бути способом вираження надії та підтримки?
- Війна знищує, а мистецтво створює!
Мої роботи це переважно куточки природи, стану, часу, миру, надії, весь творчий шлях до війни. Роль мистецтва під час війни може бути неначасі і недоречна, але мистецтво, культура це одна з рис нації.
Потрібно радіти життю, дякувати Богу за все, що він дав і дає нам. Любити, творити і крок за кроком йти до своєї мети, не здаватися і не покладати рук, бо в усіх бувають «чорні і білі смуги». Мені подобаються такі крилаті фрази, які вже стали девізом мого життя: «Якщо в тебе йде все добре, то радій поки можна, якщо в тебе все погано — не засмучуйся, бо не завжди так буде!», або «Після проливного дощу і бурі завжди виходить сонце і веселка».
Андрій Червоний
— Щоб ви могли чи хотіли сказати нашим читачам?
- В цей складний час лишається надія на мир, а буде мир — Україна розквітне знову! Дуже боляче за втрачених людей! Життя непередбачуване. Ми знаємо, ким є, але не знаємо, ким можемо стати завтра. Щоб знайти себе, навести порядок в голові – не потрібно нічого нікому доводити. Не потрібно боятися вийти з натовпу або боятися робити те, чого ніколи раніше не робив. Я десь читав, що ковчег будували не спеціалісти, на відміну від Титаніка. Це про те, що багато людей знаходять своє покликання, не маючи професійної освіти, стають письменниками, музикантами, художниками. Вірте в себе!
Коли людина любить свою професію, тоді вона щаслива. Наш герой – Андрій Червоний – беззаперечно щаслива людина, адже в його очах переливаються, наче фарби на полотні, барвисті вогники добра, любові, позитиву.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
