"Хто не був на війні, той не зрозуміє, що таке контузії!". Так говорять наші захисники-красноградці, які хоч раз брали участь у бойових діях. Наслідки контузії турбують, як військових, так і їх членів сім'ї. Вплив високоенергетичної артилерічної зброї, поранення, аварії, падіння, а також їх накладання на загальну атмосферу перебування в бойовій ситуації призводять до хронічної втоми, браку сну, високої психологічної напруженості.
Та всього цього не було б, якби не було війни - ваш рідний жив удома, був би спокійний, добре харчувався, жив своє звичне життя.
Журналістка Красноград.info спілкуючись із військовими, ділиться про те, від чого на фронті страждають більше всього.
Контузія - найпоширеніша травма на війні
Війна в Україні змусила українців познайомитись із новим і дуже небезпечним наслідком вибухів - контузією. Ця травма стосується ураження нервової системи.
Говорячи про контузію на війні, йдеться саме про ураження вибуховою хвилею. Якщо військовий був поряд із вибухом і не зазнав очевидних поранень та травм, однак відчув, що щось не так, то цілком можливо, що він зазнав контузію.
Медики виявили три ступені:
- легка контузія – заїкання, тремтіння або поколювання у руках та ногах, погіршення слуху;
- контузія середньої тяжкості – немає реакції зіниць на світло, повна глухота, частковий параліч кінцівок;
- важка контузія – непритомність, переривчасте дихання, судоми чи мимовільні рухи кінцівками, з рота і вух може витікати кров.
Як зрозуміти, що військовий, повернувшись додому, має наслідки контузії?
"Проблеми зі сном, головокружіння, головні болі, втрата рівноваги, погана координація рухів, незграбність, нудота, проблеми з зором, висока чутливість до світла та звуків, утруднення слуху, оніміння чи поколювання в тілі, зміни смаку або нюху, втрата апетиту чи його підвищення, погана концентрація уваги, забудькуватість, уповільнення думок, утруднення самоорганізованості, швидка стомлюваність, відчуття занепокоєння, нервово-емоційне напруження, відчуття пригніченості, дратівливість, спалахи гніву", - говорить бойовий медик Віктор Лисенко.
Віктор Лисенко сержант, бойовий медик стрілецького взводу. Учасник Бойових Дій.Фото: Анжеліка Манучарян.
Вони ночами не сплять від головного болю та і сни страшні сняться
Відновлення військових потребує довгого часу, і це розчаровує. Хорошою новиною є те, що легка їх форма рідко загрожує життю, але може призвести до симптомів, які заважатимуть нормальному функціонуванню. Чому? Тому що бувають довготривалі наслідки, виникнення, з часом, проблем з рідними і на роботі. Саме тому важливо, щоб члени сімей військових розуміли симптоми, надавали підтримку і зверталися за медичною, реабілітаційною і психологічною допомогою.
Ділимося декількома історіями наших військових про їх важкі бої, поранення та контузії.
Валерій Журавський
Учасник Бойових Дій. Молодший сержант ІІ-роти, ІІІ-взводу, командир ІІІ-відділення 113-ї окремої бригади ТРО 121 батальйону. За мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов'язку нагороджений медаллю "За оборону рідної держави". Нагороджений відзнакою "Кращий сержант".
Під ворожим обстрілом, коли йдуть запеклі бої, наші захисники мужньо боронять свою землю. Смерть і запах крові не зупиняє їх. Про їх подвиги можна писати і писати. Та, хлопці сором'язливі і про бойові вчинки свої не часто розповідають. В різних ситуаціях, прояв їх мужності ще раз підтверджує, що наші чоловіки - Герої.
“Пройшла важка ніч бою, наші окопи були дуже близько до “вагнерівців”, між нами відстань в 1 км, але ми протримались і перейшли на нові позиції на Красну гору. Їх підготували інженерні підрозділи. Я з побратимом Сергієм встановлювали кулемет, Віктор Миколайович стояв спілкувався з командиром інженерівців, між собою його називали Капітан. В цей момент постріл з танку і снаряд влучає майже в нас. Мені з побратимом пощастило, бо сиділи в окопі хоча і добряче контузило. Я втратив орієнтир в просторі, запаморочення і страшний біль у голові. Прийшов до тями, підняв голову, лежить до мене Віктор Галущак. У нього повністю вирваний шолом. Від шапки лише резинка залишилася, немає зовсім волосся на голові. Я вибіг з окопу, відтягнув Миколайовича за рів. Очима знайшов командира, у нього до коліна відірвано ногу", - ділиться зі спогадами Валерій Журавський.
Валерій Журавський.Фото: Анжеліка Манучарян.
Вячеслав Газарян
Учасник Бойових Дій. Доброволець, медик 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Це військове з'єднання у складі Десантно-штурмових військ Збройних сил України Дніпропетровської області. Девіз бригади - “Завжди перші!”
Військові завжди мають при собі воду і патрони - це головне, щоб вижити і врятуватися. Так вчили нашого героя в новій роті куди його перевели після реабелітації коли отримав перше важке поранення. Липень 2023 року став фатальним. Друге поранення, що звалило з ніг бійця-велетня.
"Харківщина. Нас зібрали з різних рот в одну 12 роту. Знову нічний виїзд. Ворог вже на нас чекав. Працює рашистська розвідка, багато втрат з нашої сторони. Це був пекельний липень.
Вже день. Я з побратимом стояв в окопі біля дерева. Вибух. Прикриваю бійця. Осколок залітає мені в пахву і в таз. Якби я не прикрив Миколку, йому б рознесло обличчя. Контузія - навкруги все завмерло, тиша, свист у вухах і біль, страшна головна біль. Я відчував неймовірне тепло, а це кров тече по всьому тілу. Підбігти до мене хлопцям було ніяк, обстріли не вщухали. Почав будити Миколу, якого прикрив, а він після контузії не може зрозуміти, що я від нього хочу. Але, Коля молодець. З моєю допомогою, підказками, заткнув дирку в бедрі, дістав ізраїльський бандаж, наклав все по правилам.
В той день страшне, що було. По нам стріляли з усього, що можна і не можна - артилерія, авіація, стрілецька і мінометна зброя. Розумів, що йти майже 500 метрів. Я думав, що на Луганщині бачив багато чого, але тут було все набагато гірше. І, щойно ми відійшли від окопа, знову туди був прильот. Шість годин ми не могли виїхати з медиками. Нас накривали обстрілами до останнього. Фари вмикати не можна, їхали чисто куди очі дивились. І, коли вже машина зупинилась, і водій вийшов подихати повітрям, тоді вже зрозуміли, що ми в безпеці", - з тремтінням в голосі говорив В'ячеслав Газарян.
Вячеслав Газарян.Фото: Анжеліка Манучарян.
Вячеслав Халхунов
27-річний солдат Вячеслав Халхунов замкомандира взводу, командир І-відділення Дніпропетровської штурмової роти. Нагороджений Відзнакою Міністра Оборони України - "Хрест Державної спеціальної служби транспорту", за бездоганну службу, старанність, розумну ініціативу, високі особисті досягнення у службовій діяльності, відмінні особисті показники у бойовій підготовці, видатні заслуги та значний особистий внесок у справу розвитку Державної спеціальної служби транспорту.
Багато отримав контузій, осколкових пораненень, але після лікування повертався до побратимів. Вже коли отримав четверту контузію, лікарі сказали, що треба зупинитись бо залишиться без слуху та зору. Запропонували службу по охороним об'єктам де зараз і знаходиться. В цілому, стан був важким. Не міг нормально спати, сни страшні снились. Навіть коли виїжджав на природу, щоб хоч трохи відволіктись та все одно думки повертали його до побратимів живих і тих хто помирав на його очах.
"Ми, як солдати, розуміємо свої поставлені цілі. А от накази деяких командирів не є "чистими" і "чесними". Через таких командирів багато втрат на полі бою. Саме такі люди не знають, що таке війна і ніколи не були в пекельному бою. Але їх поставили на керівні посади. Не розуміючи, що до чого, віддають страшні накази, а варіантів лише два: або виконуєш наказ, або не виконуєш і тебе записують в дезертири. В бою дуже часто отримуємо "контузії" - всі цього ставляться зневажливо, нехтують як лікарі, так і самі пацієнти, а також військове командування. До цього підходять легковажно, мовляв, "руки й ноги є", отже, вважають, що серйозно не постраждали.
В цілому, мій стан після контузій був важким. Не міг нормально спати, сни страшні снились. Навіть коли виїжджав на природу, щоб хоч трохи відволіктись та все одно думки повертали мене до побратимів живих і тих хто помирав на моїх очах", - розказав Вячеслав Халхунов.
Вячеслав Халхунов.Фото: Анжеліка Манучарян.
Андрій Соснов
Учасник Бойових Дій. Молодший сержант 113-ї окремої бригади ТРО 209 батальйону. За сумлінне виконання службових обов'язків, вірність військовій присязі, особисту мужність і самовідданість дії, проявлені під час відсічі та стримуванні збройної агресії з боку російської федерації проти України нагороджений відзнакою міністра Оборони України "За поранення" та відзнакою командира 113-ї окремої бригади ТРО "За мужність в бою" - ІІІ ступеня.
12 серпня цього року наш ГЕРОЙ Андрій Соснов повернувся додому на щиті. Але ще в травні я встигла взяти у нього інтервью. Спокійний та сором'язливий Андрій Соснов любив музику і гітару, в якій знаходив умиротворення та спокій. Але в бою він мужній, рішучий, відважний. Людина, яка проявляла хоробрість, як моральну силу в жорстокому бою з ворогом.
"Далі Кремінна. На нас йшли три ворожі танки. А у нас техніки не було. Артобстріл був настільки серйозним, що страшно було навіть голову підняти. Від кожного удару закладало вуха і дзвін, такий протяжний і довгий. Лежиш в тій позиції, як миша в норі, тільки і видно, як уламки розлітаються. Від вибуху поруч почалось загоряння і у мене опік двох ніг. Але я в такому стані продовжував бій. Ворог закидував мене і гранатами, артилерією - це момент розпачу і відчаю, коли в думках починаєш думати, що все - це кінець. Але я достойно відстояв, бо було багато емоцій. Взяв себе в руки, почав відстрілюватися. Зайняв зручну позицію. Не пам’ятаю скільки часу так протримався і скільки магазинів я змінив. Та, слава Богу всього вистачило. Я живий", - з тривогою розказував Андрій Соснов.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
