Багата Чернещина Сахновщинської громади має своїх героїв. Солдат Харківського батальйону танкових військ 39-річний Валерій Костюченко в листопаді 2023 року був нагороджений орденом “За мужність ІІІ ступеня” Президента України Володимира Зеленського. В березні того ж року відзначений почесним нагрудним знаком “Золотий хрест” від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.
Красноградщина пишається своїми героями, захисниками. Дякуємо їм за мужність, патріотизм та самовідданість.
Залишив кар’єру футболіста, обрав майбутнє військового
У 1986 році зі Свердловської області Ніна та Олексій Костюченки з однорічним Валерієм переїхали в тоді ще Сахновщинський район. Обжились та почали працювати на фермі. Хлопчик виріс, допомагаючи своєму татові по господарству. Малим дуже любив сільськогосподарську техніку, тому не відмовляв собі лишній раз покататися на тракторі. Спритний, допитливий хлопчина вже ріс переможцем. Садочок, школа і ось він - футболіст, якого чекає велике спортивне майбутнє.
“Мені пророчили велике спортивне майбутнє. Ходив до шкільної секції по боротьбі. Але пріоритетним був футбол. Шкільний вчитель фізкультури Віктор Вавренюк став моїм наставником та тренером по футболу. Завжди вигравали на чемпіонатах між районами та в області.
Моє перше бойове хрещення було ще в шкільні роки. Поїхали ми в Лозову на турнір. Запекла гра, всі футболісти сильні, як наша команда, так і противника. Повітряна сутичка, хто першим виб’є головою м’яч. Удар. Струс мозку. Прокинувся вже вдома”, - весело розповідає Валерій.
Валерій Костюченко на футбольному матчі.Фото: з архіву героя матеріала
Танки - такі ж самі трактори, тільки більші
Довгоочікуване запрошення до Харкова у молодіжну збірну з футболу відійшло на другий план. Валерій Костюченко вступив до Харківського інституту танкових військ України. На третьому курсі пішов на строкову службу, отримав звання старший солдат навідник танків. Валерій вивчав, як під час виконання бойового завдання у складі екіпажу танка навідник має вести вогонь з танкової гармати та спареного зенітного кулемета по цілях, які йому визначає командир танка, або він виявляє самостійно. Але пізнати на практиці роботу з танком Валерію довелось в боях з липня 2022 року.
“Навчався в учбовому центрі “Десна”. Військову службу проходив навідником танка Т-64. Прийшов в Харківський танковий інститут і отримав звання старшого механіка-водія танка. Коли почалося повномасштабне вторгнення сів командиром танка Т-64Б 1В, ну а тепер вже командир взводу.
Сам я тракторист. Працюю на тракторі в полях. Тож, в армії нічого цікавого не пізнав. Танки такі ж самі трактори, тільки що військова техніка і набагато важча. Усі навички з вивчення та озброєнню військової техніки пізнав вже в бою”, - пояснює Валерій.
Валерій з друзями курсантами на навчанні.Фото: з архіву героя матеріала
Головне - це злагоджена робота екіпажа
На початку повномасштабного вторгнення Харківський інститут танкових військ перевели в статус батальйону, який обороняв Харків. Після відбиття Харкова, у вересні 2022 року танкіста Валерія Костюченко відправили на фронт, де йшли потужні бойові дії.
“Як солдат Харківського батальйону танкових військ, я безпосередньо брав участь в обороні Харкова. Нас було дві роти. Коли відбили Харків, другу роту залишили далі обороняти його територію. Першу танкову роту, де знаходився я, відправили на допомогу бійцям, що знаходились на лінії фронту.
Наша рота незалежна. Коли потрібна допомога, ми відправляємось до хлопців і вступаємо разом з ними в жорсткий бій з ворогом. Працювали з 80, 71, 5 штурмовими бригадами. Де не вистачає сил, там завжди чекають на нас. А зараз працюємо з 21 бригадою”, - роз’яснює Валерій Костюченко.
Валерій Костюченко в Т-64Б.Фото: з архіву героя матеріала
Кремінна, Кліщіївка, Авдіївка. Різні відчуття приходять до наших воїнів коли штурмують ворога. У когось зустріч зі страхом вперше, а у когось вже імунітет виробився. За півтора року штурмів, солдати стали, як кремінь - виїхали, відпрацювали і з бою вийшли живим. Головне - це злагоджена робота екіпажа, як стверджує Валерій.
Валерій з побратимами в Серебрянському лісі.Фото: з архіву героя матеріала
“Різне було, але емоції страху, особисто мене, наздогнали під Бахмутом, коли ми штурмували Іванівське. Два тижні, день у день, розбивали полезахисні лісосмуги. Гнали з нашої рідної неньки кадировців та іншу нечисть.
Кремінна, штурмували Серебрянський ліс. Кліщіївка під Бахмутом теж відчула нашу силу. Особливими були нічні штурми, коли працювали з приладами нічного бачення. За півтора роки я навоювався так, що іноді і пригадати важко події, про які питають у мене. Головне в нашій справі, щоб танк вийшов, відпрацював і повернувся “додому” на своєму ходу. Злагодженість екіпажу надає багато переваг впевнено крокувати до перемоги. Та перемога наша, дуже важко нам дається. Не треба ховатися чоловікам, треба йти захищати країну від ворога. Хлопці втомлені і чекають на допомогу. Замінити нас нема ким. Тим більше, що це все задля наших дітей, задля їх мирного майбутнього”, - розповідає Валерій Костюченко.
Любляча сім’я завжди чекає свого героя вдома
Валентина завідувачка Багато Чернеського сільського клуба. Коли вперше побачила красеня Валерія навчалась в 11 класі, а він з армії прийшов у відпустку. Познайомились в автобусі і це було кохання з першого погляду. Один одного називають ласкаво - зайчику, котику, як тоді, коли в далекому 2007 році надягли один одному весільні обручки. Народились двоє чудових діточок. В цьому році сім’я Костюченків відзначає трояндове весілля. Побажаємо їм міцного кохання і здійснення найзаповітнішої мрії.
“Познайомились в автобусі. Я навчалась в 11 класі, а він прийшов у відпустку з армії. Його зупинка, він вийшов і пішов додому. Не довго думаючи, через знайомих знайшла номер телефону Валерія і все - 17 років разом. Донечці Августині вже 15 років, а синочку Арсенію 11 років.
Я люблю його так само коли побачила вперше. Не тільки для мене, а і для дітей важко майже два роки не бачитись з таточком. Молю Бога скорішої перемоги. Хочу, щоб наші всі захисники, як найскоріше повернулись додому до своїх рідних”, - розповідає Валентина про коханого Валерія.
Валерій з дружиною Валентиною, з донькою Августиною та з сином Арсенієм.Фото: з архіву героя матеріала
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
