27-річний солдат Вячеслав Халхунов замкомандира взводу, командир І-відділення Дніпропетровської штурмової роти. 23 липня 2024 року був нагороджений Відзнакою Міністра Оборони України - "Хрест Державної спеціальної служби транспорту", за бездоганну службу, старанність, розумну ініціативу, високі особисті досягнення у службовій діяльності, відмінні особисті показники у бойовій підготовці, видатні заслуги та значний особистий внесок у справу розвитку Державної спеціальної служби транспорту.
"Нас зібрали на шикування. Тут чую своє прізвище. Вийшов зі строю, але подумав, що вже кудись відправляють на завдання. Чую, представлений до нагороди. Аж легше стало. Але знаю, що ця нагорода за кожен день нашого перебування в зоні бойових дій".
Цікава робота провідника
Народився Вячеслав у Піщанці. Ріс спокійним хлопчиною. Любив свого дідуся Василя Зінчука. Той без онука любимого не їздив рибалити. Завжди брав його з собою. Навчив онука, як правильно її ловити, вудочку тримати, підсаку подавати, тягти. Ото вже радість була, коли рибку впіймають, та ще й велику.
Вячеслав Халхунов навчався в пішанській школі. Почав там активно займатись різними видами споту. Вчителі хороші, клас чудовий, завжди один одного підтримували.
"Пригадую, перед випускним зламав палець на руці. Переживав дуже за це. Все стидався, що з загіпсованою рукою танцюватиму вальс з однокласницею. І зробити вже нічого. З такою рукою і танцював.
Після школи поїхав до Харкова, вступив до Українського державного університету залізничного транспорту. Незабутнє студентське життя. Навчався на "Провідник пасажирського вагона". Працював провідником в Одесі. Весела робота. Завжди цікаві пасажири, та й пригоди з ними були цікавими. Ну, уявіть роботу провідника. Пригадайте розповіді Вєрки Сердючки. Незабутні часи", - розказує Вячеслав.
Вячеслав Халхунов із одногрупниками.Фото: Анжеліка Манучарян.
Треба розчищати від погані нашу рідну Україну
24 лютого під час повномасщтабного вторгнення я спав. Будять мене мої рідні і кажуть що почалась війна. Як в таке повірити? Коли почали телефонувати друзі з Харкова, от тоді вже почалась навіть не паніка а тривога за людей, які мені дорогі. Пекельна Салтівська... Одні друзі встигли виїхати, а інших вивозили на броньованій машині, бо окупанти зайшли в їх район.
Славік почав ходити до військкомату. Кожного разу чув відмову. Говорили, що ще не прийшов мій час. Та і рідні не підтримували його ідею, відмовляли. А що йго відмовляти - це поклик душі, це біль та боротьба за свободу не тільки рідного Краснограда а і країни.
"Ситуація, яка сталась на той момент, в мені стовідсотково не залишила сумнівів, що треба йти розчищати від погані нашу неньку. Старший син знайомих нашої родини, які проживають в Харкові, пішов волонтерити. Йому дали ключі від складу. Коли відкрив двері, підірвався, спрацювала "розтяжка".
Все. Крапка. Я йшов в військомат і мені було все одно куди поїду, куди направлять, де воюватиму. Тоді, мене вже ніщо не зупинло б. Своїм вдома я не сказав, що пішов як доброволець. Тож, в червні 2022-го року вже був у Дніпрі на навчанні. Потрапив до штурмової роти - "Спеціальної служби транспорту". Пройшовши навчання вирушили на Донецький напрямок. Одразу вступили до бою. Нульова позиція. Пройшли Зайцево, Нью-Йорк, Торецьк. Чесно, страшно не було. Наша команда завжди на позитиві, навіть у найгірших умовах. Багато втратили побратимів. Невгамовна душевна біль, але треба воювати далі", - говорить Вячеслав Халхунов.
Зазвичай на Донецькому напрямку працювали ворожі групи ДРГ в невеликій кількості людей, але працювали дуже професійно. Перевага їх у якісному озброєнні, яка є в великій кількості. Часто було, що хлопці втримували себе аби не відкривати вогонь, зброї не так багато було, берегли її. А от орки не жаліли "гепати" по солдатах усім чим можна і не можна.
Пам'ять... пам'ять стерти не можливо
Їх дев'ятеро, вони намагалися зайти в свої окопи. Рашисти побачили і почався обстріл танком та мінометом. Вячеслав отримує контузію. Стан не зрозумілий, почав зникати в просторі. Солдат Вячеслав Холхунов замкнувся в собі. Нікого не хотів бачити і чути.
Багато отримав контузій, осколкових пораненень, але після лікування повертався до побратимів. Вже коли отримав четверту контузію, лікарі сказали, що треба зупинитись бо залишиться без слуху та зору. Запропонували службу по охороним об'єктам де зараз і знаходиться. В цілому, стан був важким. Не міг нормально спати, сни страшні снились. Навіть коли виїжджав на природу, щоб хоч трохи відволіктись та все одно думки повертали його до побратимів живих і тих хто помирав на його очах.
"Пам'ять... пам'ять стерти не можливо. Вони всі, наче переді мною. Тільки бойовий дух рятує в будь-якій ситуації. Сила думки, що ми непереможні.
Перед виходом на будь-яке завдання питали один одного чи все добре вдома, з дружиною, дітьми. Йдучи на бойове завдання солдати мають думати про завдання, а не про проблеми свої. Це може погано вплинути на якість виконання і може призвести до загибелі побратимів. До речі, в Красноград.info є рубрика "Сім'ї військових" де надають корисні поради для військових та їх сімей.
Ми, як солдати, розуміємо свої поставлені цілі. А от накази деяких командирів не є "чистими" і "чесними". Через таких командирів багато втрат на полі бою. Саме такі люди не знають, що таке війна і ніколи не були в пекельному бою. Але їх поставили на керівні посади. Не розуміючи, що до чого, віддають страшні накази, а варіантів лише два: або виконуєш наказ, або не виконуєш і тебе записують в дезертири", - каже Вячеслав Андрійович.
Попереду в нашого героя навчання на сапера. Наразі хвилює важливе питання розмінування територій. Вячеслав говорить, що попереду багато роботи по знешкодженню, розчищенню місцевості для нашої ж безпеки. Звільнені землі нашпиговані ворожою вибухівкою. Вони можуть бути в полях, лісосмугах, хатах, меблях, яку окупанти мінують особливо щільно, аби уразити цивільних. Сапери з металошукачами першими проходять по мінному полю, аби потім ними могла проїхати техніка. Сьогодні прифронтова територія всіяна небезпечною вибухівкою. Противник застосовує боєприпаси, які заборонені Женевською конвенцією. Виявити ці міни дуже складно, але для цього і є сапери.
Учасник бойових дій Вячеслав Халхунов.Фото: Анжеліка Манучарян.
Провідник зупинився. Далі ми пішли самі
"Стояло завдання зайняти оборону в визначеному місці. Але по вулицях було розкидано "пелюсти". Рішення прийняли, ввечері заходимо через сусідні позиції, через поля. Вже пройшли пів шляху і сержант запитує - А ви кулемети взяли?... А ми сміємося, бо ніхто про це навіть не подумав. І відправляє двох крайніх бійців йти за кулеметом та биком. А останні хто? Останні я і побратим. А шлях не близький. Ну, побігли ми. Взяли кулемет, повертаємось вже і коли доходили до однієї з вулиць зустріли наших. Через те, що хлопці їхали з увімкненими фарами ворог почав вогонь. Але вони виїхали, а ми ж стоїмо, і вишйло так, що під роздачу потрапили саме ми. Знайшли провідника і з ним якось добігли до сусідніх позицій, далі поле. Починається злива. Брудні як чорти, бо поля не такі, як ми уявляємо. Там глиномісево. Пройшли пів поля, провідник зупиняється, каже, що не знає далі дороги і йде. Ми стоїмо, дивимось один на одного, Дрони над нами літають. Але вийшли по зв'язку до найближчих позицій. Просили побратимів вистрілити, щоб зорієнтуватися в темряві, в якому напрямку рухатись далі. Наче дійшли вже до своїх окопів та ноги вже не держать, мокрі, брудні. Нас засік ворожий дрон. Починається обстріл. З побратимом вирішили розбігтись. Я лягаю під дерево, маскую себе гілками різними. Через 10 хвилин вийшли і почали бігти. Стрибаємо в окоп не домовившись, збили один одного і впали. Лежимо, посміхаємось. Так і дістались до місця призначення. Доєднались до інших і без відпочинку почали бій", - з посмішкою розказує Вячеслав.
Також, Вячеслав Холхунов дякує всім хто допомагає військовим. Особисто сам звертався до дівчат по маскувальні сітки, які плели в Красноградському Молодіжному центрі. Звертався до Марини Ханберової за турнікетами, медикаментами та ін. Але... Коли сам буває в відпустці, все більше стикається з тим, що люди забувають про війну в країні. А це тому, що з Харкова ворога випровадили та війна не закінчилась на її території. Захисники тримають оборону, але вважає потрібним військові навчальні тренування в нашому місті, особливо по наданню першої домедичної допомоги. Можна вивчити на відмінно тактику, але, якщо хтось поруч отримає поранення, то тут одразу треба діяти швидко.
Вячеслава Халхунова нагороджено Відзнакою Міністра Оборони України - "Хрест Державної спеціальної служби сранспорту".Фото: Анжеліка Манучарян.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
