Війна для юнаків - це час, коли вони починають усвідомлювати важливість того, заради чого вони живуть. Змінюється ставлення до навколишнього і багатьох речей, про які вони раніше не замислювалися. Але найголовніше - змінюються самі хлопці, проявляючи всю людяність та небайдужість, яка так зараз всім нам необхідна.
Євген Рожко з Красноградщини, якому тільки виповнилося 23 роки. Кривава війна, що затягує юність в окопи без життєвого досвіду. Чи не пошкодує він про свій вибір? Історія звичайного молодого героя з села.
"Не твоя вина - шо ти батька свого син,
А твоя біда - не вміти бути ним.
Не стидайся - то твоя земля,
Не стидайся - то Україна.
Добре там є, де нас нема,
Стань для батька нормальним сином.
"Це слова з пісні Андрія Скрябіна, які стали частиною мене. Ще вчора я жив звичайним життям. А сьогодні моє життя - 77 аеромобільна бригада ДШВ. Та я не наймолодший за віком, у нас, є хлопці по 18 років. Ми молоді і більш мотивовані. Сильні, маємо витримку. У нас більше сил, на собі можемо винести багато чого і поранених в тому числі. Тож, запрошую своїх однолітків долучатись до війська. Бо саме молоде покоління більш витриваліше."
Мамин захисник, мамин герой
Євген Рожко народився в мальовничій Кобзівці 3 вересня 2001 ріку. Мама Наталія все життя працювала і працює на нелегкій фермерській роботі. Виховує красеня синочка і лапоньку доньку Юлію. Шуткує про те, що з малечку Євген був непосидючим, як в садочку так і в школі. З душевною теплотою розповідає про дитинство сина та, про його патріотизм і любов до України.
"Перший, і син. Мамине щастя. Ріс шустрим та розумним. Як приводила його в дитячий садок, вихователі дуже "раділи", попереду їх чекав чудовий день з Євгеном. Не давав дітям спати, стрибав по всіх кроватях. З садочку забирала і вже наперед знала, що буду червоніти вислуховуючи цікаві історії про Євгенчика і про його витівки.
Та, то все дрібниці. Він мій помічник, моя опора, моя втіха. Мамин захисник, мамин герой. От і зараз пішов на захист рідної неньки. Не знаю чому, але, ще зовсім дитиною, в ньому жив не абиякий патріотизм до Батьківщини. А вже, як подорослішав, йому то все боліло ще з початку повстання на майдані Незалежності." - ділиться Наталія Сергіївна.
Наталія Сергіївна, Євген та ЮліяФото: з архіву героя матеріалу
Навчався Євген в Кобзівському НВК. Чудово пам'ятає всіх вчителів, бо з кожним пов'язана, якась цікава історія з шкільного життя. Саме там відкрилися спортивні здібності, завдяки вчителю фізкультури Костянтину Семеренку. Для Євгена він став надійним другом і порадником. Нашому герою, на той момент, була дуже важливою чоловіча підтримка, віра в нього, то, що допоможе йому прийняти рішення почати рухатися до поставленої мети і не зупинятися, не дивлячись ні на що. І цією підтримкою в школі може стати тільки вчитель.
"Добре пам'ятаю чудову людину, вчителя фізичної культури Костянтина Степановича Семеренка. Мужик світового рівня, майстер спорту. Дуже начитана людина, тож і нас багато чому навчив. Навіть після того, як я випустився зі школи, часто пересікався з Костянтином Степановичем. Звертався по допомогу, бо з ним є про що поговорити. Завжди дасть слушну пораду, як по роботі так і в житті.
Пам'ятаю випадок, як з пацанами вирішили ходити до нього на секцію з боротьби. Навчав різним прийомам для самозахисту. А я його просив, щоб на мені показав перекид через стегно. Костянтин Семенович одразу попередив, що я ще не готовий до таких перекидів, тому що замалий ще, і хребет може не витримати. Ну а я таки випросив легенько кинути мене, просто, аби розумів, як воно. Ну, він мене легенько і перекинув. Я думав і хребет зламається." - пригадує наш герой.
Далі, Євген почав посміхатись, бо розповідав про шкільне життя та пригадував всіх вчителів. Але, є люди, які залишили в його серці найчудові відчуття доброти і незабутніх спогадів.
"Кобзівська школа не може не запам'ятатися людині, там всі вчителі мудрі наставники для кожної дитини. Наша класуха Лариса Іванівна Машкина неймовірна людина. Я завжди шуткував на її уроках. Дев'ятий клас, урок, а мені вийти захотілося. От я у неї питаю:
- Лариса Іванівна можна вийти?
- Ні. Сиди тихенько. Не можна на уроках виходити.
- Ну, як це не можна? Я ж не видержу, що ж, піду тоді в шкаф справи свої робити.
Після того вона завжди мене пускала з уроків.".
Професія учителя залишається опорою суспільства та держави.
По закінченню школи, маючи досягнення в спорті, а особливо в футболі, Євген вирішив вступити до Красноградського педагогічного фахового коледжу на вчителя з фізкультури. Попереду багато роботи, аби досягти мети - стати тренером з футболу. Та юний студент і не здогадувався, як зміниться він та його життя в педагогічному закладі.
"Прийшов в педуху, все класно, все подобається. Вивчаємо організації тренування, як контролювати фізичний та моральний стан дітей. Як бути згуртованими та дружніми, вміти приймати як перемоги так і поразки. Мегавикладач професіонал своєї справи, яка є душею коледжу Любов Василівна Багатирьова. Доречі, її рідний брат був тренером Михайла Мудрика."
Євген Рожко на тренуванні з футболуФото: з архіву героя матеріалу
"Спорт само собою, але я зустрів Анжеліку Геворківну Манучарян. Мене затягнуло в студентське творче життя. Свята, виступи. На репетиціях ми отримували не тільки гарний настрій, а ще й великий багаж організаторських здібностей. Вчились акторьскій майстерності. Коротше, моя харизма зрозла завдяки їй. І, найголовнішим та авторитетним для мене було те, що я став капітаном славнозвісної коледжної команди "ЧАС-ПІК" КВК Краснограду. А на третьому курсі переміг у конкурсі краси для юнаків і виборов титул "Джентельмен коледжу - 2021".
Коледж нас навчив дорослому життю. Якщо хочеш отримувати стипендію, треба вміти працювати. Знайти правильний підхід до кожного викладача. Навчатись там - це щоденна праця, відданість благородній меті й наповнення духовним змістом студентського життя. Професія учителя і сьогодні, у воєнний час, залишається опорою суспільства та держави. Бути учителем сьогодні – відповідально і складно. Красноградський педагогічний фаховий коледж - це чодовий старт для кожного, хто хоче посвятити себе освітянській ниві." - ділиться з нами Євген.
Студентське життя Євгена Рожка в Красноградському педагогічному фаховому коледжіФото: з архіву героя матеріалу
Далі робота тренером в Харківській дитячій академії футбола "ФУТБІК". Заняття з дітьми віком від 1 -5 рооків. В 6 років малеча здає екзамен з футбольних вправ, після чого проходять в вищу категорію. Але дуже багато проблем з такими дітьми, особливо з їх батьками. Вимагали більших досягнень від дворічної дитини. Психіка не витримала, і Євген пішов з омріяної роботи працювати в тогрівельний центр.
Війна зруйнувала плани на майбутнє
Карантин подовжили, але в коледжі почали навчання підгрупами. Євген на вихідні поїхав до бабусі в Андріівку. В понеділок 21 лютого 2022 року віддав документи до Кегичівської школи на вчителя фізкультури. Ранковий дзвінок 24 лютого від сестри зруйнував всі важливі плани на майбутне. В країну непрохано увірвалась повномасштабна війна.
"Я тільки влаштувався в школу працювати фізруком, як знов плани на майбутнє були зруйновані. Вранці подзвонила сестра з Краснограду і каже, що почалась війна. Я думав, що то сон, щось пробурмотів під нос, вимкнув телефон. Думаю, війду у двір покурю. А телефон аж розривається, всі дзвонять, пишуть. Почав читати - війна, війна, війна. Харків накриває артобстріл. І тут у мене почалась паніка. Подзвонив друзям на Олексіївку. Вони чудом виїхали до Пісочина, метро, як і маршрутний транспорт не працює. Автовокзали та залізничі вокзали забиті людьми.
Забрав сестру з Краснограду з гуртожитку коледжа, відвіз до мами. Вдома переругався з усіма, зібрав всі необхідні речі і пішов у військкомат. Подивились на мене і відправили до військової адміністрації, але я ту будівлю так і не знайшов. Пішов на другий день до військкомату, вони знов на мене подивилися, сказали йти додому, мотивуючи тим, що немає ні зброї, ні одягу та і місця всі заповнені."
Євген поїхав до Кобзівки. Злий, обурений сам на себе, що не відстояв право встати на захист країни. Так і пройшов 22-ий рік. Тиша, жодного дзвінка з військкомату. Весною 23-го року він разом з другом пішов до ТЦК вступити в Гвардію наступа. Але знов без відповіді повернувся додому. Минуло трохи часу, Євген Рожко приймає для себе найважливіше рішення - йти служити за контрактом.
Євген з побратимом Фото: з архіву героя матеріалу
"Дуже довго чекав на дзвінок, наче вічність. Вже сам пішов на контрактну армію. Мене визначили до 77 окремої аеромобільної бригади. Наразі я командир відділення. Закінчив сержантські курси, отримав звання молодший сержант. Після навчання направили до Донбасу на фахову підготовку. Ми є вогневою групою, прикриваємо, насипаємо вогнем поки інши підходять на штурм."
Часів яр, Клещіївка та страшні спогади
Звичайно, що в свої 23 роки наш герой не був готовий після навчання, одразу потрапити на територію бойових дій. Закинуті та зруйновані багатоповерхівки. Трупи, підірвані автівки. Почуття жалю до людей, які залишились там, бо виїхати не мали можливості. І штурм, який мало не забрав життя всього відділення.
"Коли я потрапив у Часів яр, наша бригда пішла по будівлям на пошуки орків. Але важко було, коли зустрічали людей, що залишились там. Виїхати нікуди, бо це місто вважають своєю домівкою. В підвалах багато людей ще залишилось. Психічно важко бачити залишені квартири, де лежать на підлозі дитячі, або новорічні іграшки. Фотоальбоми залишені. Боляче на це дивитись. Зустрічали і "ждунів", люди чекають на "асвабадітєлєй".
Кінець листопада. Наша бригада відпрацювала, і ми почали виїжджати. Заїхали їнші, і почався жорстокий артобстріл. Було багато втрат та багато хлопців з важкими пораненнями. Ми їхали в машині мовчки, розуміли, що Господь Бог подарував нам друге життя.
В Клещіівці ми потрапили під мінометний обстріл. Завдяки тому, що рашисти дуже добре закопуються, нас це і врятувало. Їх окопи, наче лабірінти. Штурм не вщухав до самого ранку, завдяки їх бліндажам ми , в черговий раз, врятували собі життя." - ділиться з переживаннями Євген.
Євген з Ярославом на прізвисько "Азов" Фото: з архіву героя матеріалу
Зараз хлопці на відновленні. Попереду навчання, а далі штурм. Побажаємо нашим захисникам терпіння і сил. Слава Україні! Слава Героям! Смерть ворогам!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
