Україна здавна славиться відважними козаками захисниками. Навіть зараз, коли наша країна переживає дуже важкі часи, на допомогу приходять люди, які готові віддати своє життя, аби захистити рідну землю від ворога агресора. Ми маємо шанувати пам’ять про героїв, які боролися за нашу свободу. Але маємо знати і пам’ятати про кожного справжнього воїна, що зараз на фронті прикриваючи своїм життям захищає наше життя.
9 грудня 2023 року, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, водія БТРу Василя Осокіна, за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою, відзначено почесним нагрудним знаком "Золотий хрест". Та мало хто знає, що цей герой, звичайний хлопчина з села Абазівка, Зачепилівської громади, Красноградського району.
Весь час біг до тата в поле
Василь Осокін народився 3 липня в 1986 році в сім'ї Абазівських трударів. Там же пішов в дитячий садочок, а навчався вже в Миколаївській школі. З теплотою пригадує всіх вчителів, а особливо вчителя з ДПЮ, який змушував вчити будову автомата, збирати та розбирати його. Війна в країні відбирає всі чудові миті в житті, але дарує найцінніше - шанувати землю де народився і живеш.
"Я все своє дитинство провів з татом на тракторі. Мама водила в садок, а я збігав до батька в поле. Любив з татом їздити на сільській техніці. Брав мене з собою в бригаду, а там і комбайни і трактори, і косилки. Так все дитинство і пройшло поруч з батьком в полях.
До школи пішов в Миколаївці. Однокласники чудові були і є, спілкуємось часто. Вчителі працювали і працюють кращі. Вчитель допризовної підготовки юнаків Сергій Вікторович Осипенко лаяв мене часто, щоб вчив характеристики автомата, як розбирати та збирати його. Я то вчив, але в голові не автомати були, а сільська техніка. Перша вчителька Тетяна Миколаївна Лимонія, як мама нам була. Сергій Олександрович Кривенко класний керівник, кожному був другом і наставником. Навчався не дуже, бо, не забуваємо, мене все тягнуло до тракторів" - з посмішкою пригадує Василь
Ще малим хлопчиною, хотілося дізнатись, як потяги на коліях повертають в бік. Так і сталось, після школи вступив до Харківського професійно-технічного училища №23. Здобув освіту "помічник машиніста тепловоза". Змінила життя його дострокова служба, на яку пішов з гідністю і честю. Це були часи мужності і дисципліни, часи зростання не тільки фізичних, але і духовних знань.
"Оршанець - країна чудес, так ми між собою називали учебку. Це військове містечко, навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України. На навчанні, закинули нас, як водіїв санітарів на ЧОП - границя зі Словакією, Румунією. Дослужив я вже в Харківському східному регіональному управлянні Державної прикордонної служби. Охороняли прикордонні землі з Луганська по Крим."
Василь ОсокінФото: з архіву героя матеріалу
" Я мав два місяці, аби продати господарство, щоб вагітній дружині було легше"
Кохання не треба шукати, воно приходить зненацька, приходить раз і назавжди. Так сталося і з нашим героєм. Вона йому стала найріднішою людиною, яка подарувала трьох діточок. Як янгол-охоронець, що крилами оберігає чоловіка від різного лиха. Батьків немає, але є вона - кохана дружина Фатіна.
"Познайомились ми у друзів на святкуванні Дня народження. Сидить красива дівчина, сама, без хлопця. Я сказав собі: -"Вона моя!". Так і сталося, почали гуляти разом, квіти, зустрічі под зоряним небом. І все, вона моя дружина. Народила мені чудових діточок. Старший Василь, Владислав середній і Вероніка, якій лише півтори рочки."
В сім'ю Осокіних, війна, теж, увірвалась без запрошення. Вагітна Фатіна дізналась, що її коханий Василь збирається на фронт. Пролиті сльози не зупинили чоловіка в прийнятті рішення. Треба було якомога скоріше розпродати господарство, щоб коханій було легше.
"Я не знаходив собі місця. Господарство було велике. На початку війни не знав куди діти молоко. І переселенцям віддавав, і сусідам, а було таке, що просто виливав. А душу розривало, бо дружина вагітна, а мене на фронт тягне. Батьків нема, може б так і допоміг хто. Як би важко не було, за два місяці розпродав худобу, щоб Фатіні було легше, бо скоро народжувати. В червні пішов до військкомату. Не брали, двоє діточок і ще буде дитина та я вмовляв:
- Не можу я сидіти вдома, коли в країні таке твориться.
- В тебе дружина скоро народить. Не буде так, що ми тебе на фронт, а ти додому втечеш?
- я слово чоловіка собі дав!
За кілька днів пройшов медогляд і з хлопцями відправився в бій" - розповідає наш герой
Василь з коханою ФатіноюФото: з архіву героя матеріалу
Важкі поранення не зупинили Василя, щоб знову повернутися до побратимів
Навчання пройшов в танковому інституті для мобілізації і проходження подальшої служби. Далі Харків, Ізюм і Донбас. На Василя, попереду, чекали важкі бої, поранення, і довгих два місяці реабілітації. В такої людини, як він, розривалося серце від того, що знав, як побратимам важко там на лінії вогню.
"Ми потихеньку, через Харків відправились на Донбас. Кінець жовтня. Ще не розуміли, що ми вже на війні, бо здалеку доносилися звуки вибухів, аж поки не наблизилися до лінії фронту. Вибухи були зовсім поруч, сильні, людей розривало і розкидувало. В очах страх і біль, але ми тут щоб захищати землю. На початку я був і в піхоті, і запасним гранатометником, а далі БТР, поруч з десантниками.
Василій в машині БТРуФото: з архіву героя матеріалу
Страшний день, перевернув життя на "до" та "після". Ми їхали на броні, почався артобстріл. Підірвалися, все повилітало. Міни прилітали одна за одним. Ми всі дуже злякалися, грязні, сльози на очах, біжимо перевіряємо хто цілий, хто ні. Слава Богу евакуація зреагувала чітко, надали першу допомогу і повезли до шпиталю. Отримав важке поранення, плечова кістка розірвала грудину і багато осколкового поранення. Два місяці реабілітації не знав куди себе подіти. Як тільки одужав, повернувся до своїх хлопців.
Хочу звернутися до юнаків. Не бійтеся, йдіть до армії. Ми повинні мати сильне майбутнє покоління, щоби от як сьогодні, мали відстояти свободу України. Бо захищати її - це не обов'язок, це честь і покликання кожного чоловіка, кожного українця."
Та на Василя чекав попереду ще Бахмут. Весна і літо 2023 року були важким випробуванням. Кожен день перетворювався на жахливі кадри з фільмів про війну. Дихати було важко, дим, попіл. Щури, що не дають нормально на позиціях стояти, чи просто відпочити. І трупи, що страшне, як смердять. Це реальність наших воїнів, наших героїв. Низький, доземний уклін нашим захисникам, за кожен наш день.
Василь Осокін з відзнакоюФото: з архіву героя матеріалу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
