Андрій Соснов - учасник бойових дій, молодший сержант 113-ї окремої бригади ТРО 209 батальйону. За сумлінне виконання службових обов'язків, вірність військовій присязі, особисту мужність і самовідданість дії, проявлені під час відсічі та стримуванні збройної агресії з боку російської федерації проти України нагороджений відзнакою міністра Оборони України "За поранення" та відзнакою командира 113-ї окремої бригади ТРО "За мужність в бою" - ІІІ ступеня.
Спокійний та сором'язливий Андрій Соснов любить музику і гітару, в якій знаходить умиротворення та спокій. Але в бою він мужній, рішучий, відважний. Людина, яка проявляє хоробрість, як моральну силу в жорстокому бою з ворогом.
Брати Соснови завжди разом
В Макіївці Донецької області в сім’ї Іллі і Людмили Соснових 1 серпня 1973 року народились близнюки Андрій та Ігор. Через війну Андрій виїхав з Донецька. Спочатку до Кирилівки, а в 2018 році до Краснограда. Тоді на Дослідній станції дали житло.
Близнюки Андрій та Ігор по життю завжди йшли разом. І маленькими хлоп’ятами все робили вдвох - балувалися, гралися, один одного захищали і завжди одягались однаково.
"Ще говорити добре не вміли, а вже віршики складали. Сенсу в словах нема, але нам тоді здавалося, що ми великі поети:
Сєтуя, посєтуя, нєту, нєт і нєт.
Еста я, паєста я, мєста я пайот.
Не розлий вода - Ігор і Андрій, так всі говорили. Довгий час ми навіть носили однаковий одяг і це не просто так. Одного разу, мама купила нам різний одяг, так ми дуже посварилися між собою через це. Як так, що у мене зелений светр, а у Ігоря сірий, або взуття різного кольору. Але, на відміну від інших близнюків, яких знали - були більш дружніми. Звичайно, могли посваритися та стояли один за одного горою.
Я був активнішим, а Ігор спокійнішим. В шкільному віці нас часто плутали. В старших класах Ігор навіть заліки здавав замість мене. А вже дорослими, нас плутали близькі та знайомі. Пригадую випадок, коли я на початку 2000-х працював на заробітках і десь дів свій паспорт. Поки мій паспорт відновлювали, до мене приїхав Ігор і я з його паспортом ще пів року жив.
У 1991 році ми пішли до армії. Я служив у Харкові в Залізничних військах України, наша частина стояла на Баварії. Служба не сподобалась взагалі. І я зарікся, що ніколи в житті не одягну військову форму. Але, ніколи не кажіть “ніколи”, - розказує Андрій.
Андрій та Ілля Соснови з сусідкою.Фото: з архіву героя матеріалу.
Після армії, одразу хотілося заробити багато грошей. Біля будинку, де жили брати Соснови, знаходилось трамвайно-тролейбусне Управління. Хлопці пішли навчатись на водіїв цього виду транспорту. Нині Андрій має стаж роботи водієм тролейбуса.
"Скажу одне, водієм працювати прекрасно, але не громадського транспорту. Мені подобалось закрити кабіну і керувати, але не спілкуватись та вислуховувати всі проблеми пасажирів. Мене завжди ловили на тому, що пасажири відволікали від роботи. А тоді працівники управління стояли майже на кожному перехресті з блокнотами в руках і записували порушення водіїв. За два роки роботи у мене жодного разу не було премії.
Потім з братом пішли на фірму, де виготовляють взуття. Ігор був стягувачем взуття, а я його прошивав. Працював де тільки можна і не можна - асфальтоукладачем, вантажником, будівельником. А потім довго працював в чайній компанії менеджером у торгівлі. Але, паралельно займався піснями і писав музику", - говорить Андрій Соснов.
Ігор грає на флейті сопрано та сопілці, а Андрій на гітарі. У них є музична освіта, яку отримали пізніше та вони “самоучки”. Ще в 8 років закохалися в пісні Володимира Висоцького, які почули у свого друга. На той момент його творчість була новою для хлопців. Особливо подобались його гумористичні пісні, зокрема, “Песенка ни про что, или что случилось в Африке”.
"Прийшов додому, розповів мамі, а вона пішла і купила дві платівки. Вдома була у нас мамина семиструнна гітара, яка просто стояла в кутку кімнати. Ми взяли ту гітару і пішли в Будинок піонерів. Переробили мені ту гітару на шестиструнну, показали декілька акордів, так і почав грати. Хоча, я помічав по своїм одноліткам, що їм давалось навчання на гітарі набагато легше ніж мені. Беруть гітару, і, наче, одразу починають грати. На відміну від мене, я баре вчив ціле літо. Не міг ніяк зажати цей акорд.
З братом до 40 років жили в Макіївці. В 2013 році тільки закінчили училище культури по класу гітара. У 2014 році почалась війна в Донецьку. До речі там теж був майдан і я ходив туди. Було страшно, бо там реально могли і вбити. Мої друзі з училища, прийняли позицію “ждунів”. Я більше скажу, цей “руський мір” нав’язувався там задовго до всіх подій у Києві.
У нас було творче об’єднання аматорського мистецтва куди входили поети художники та музиканти. З ними ми проводили різні концерти. До нас завжди намагались приєднатись дивні люди, які пропонували вступити в різні організації. Вони розповідали, що буде війна з Америкою і буде вона саме в нашій Україні і треба підтримати росію, але це мене дуже дратувало", - зі злістю розказує Андрій.
Брати Соснови співають пісню Володимира Висоцького.Фото: з архіву героя матеріалу.
"Отже, в Макіївці вже стало жити неспокійно і я поїхав до брата в Зугрес - це так називали місто де розташована Зуївська ТЕС. Там слідкував за новинами. Раділи разом з усією Україною, коли наші хлопці звільнили Слов'янськ, стояли в Іловайську і ми мріяли про перемогу. Душа боліла і за нашу Мар’їнку та залишатись там вже було небезпечно. З Ігорем зібрали всі необхідні речі, друзі допомогли грошима і ми переїхали в Красноградський район. Облаштувалися, почали виступати. Познайомились з тодішнім мером міста Володимиром Максимом, який запропонував мені оформити документи на соціальне житло. Я влаштувався працювати в Будинок культури. Мені дуже подобається Красноград, бо люди тут неймовірно чуйні.
А з дружиною Олександрою познайомився в Харкові. Одружились вже в Краснограді. Познайомились в Калинівці Харківської області, де часто збирались творчі люди. Вона - математикиня, а я - музикант. До речі, я з математикою взагалі не дружив у школі. А чому вона творча людина, бо добре розбирається в якісній музиці, поезії і пише прекрасні дитячі казки", - з радістю розповідає Андрій.
На той момент Олександра працювала і жила в Харкові, тому Андрій почав їздити до неї на побачення, а потім там жили разом. Поки не зателефонували з Краснограда. Запропонували житло на Дослідній, вони не відмовились. З величезним задоволенням переїхали в квартиру і саме там почалось нове життя подружжя Соснових.
Я вистояв. Я живий
25 лютого 2022 року на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Андрій сказав коханій Олександрі, що піде захищати рідну батьківщину. Прийшов з дружиною до військкомату. Подивилися на нього, на його військовий квиток - військового стажу не має. Потім запитали хто поруч стоїть, сказали взяти дружину і йти додому. Прогулюючись із Сашею по місту, побачили біля бібліотеки багато людей - там були і військові, переселенці та волонтери. Зайшли, дізнались чи потрібна допомога. Так і залишились в "Волонтерській Лізі".
На початку березня Андрій знов пішов до військкомату і його взяли на службу. Як ніколи був задоволений. Хоча, згадав свої слова, коли зарікся після армії, що ніколи не надягне військову форму.
"28 грудня 2022 року нас відправили в Невське, що на Луганщині. 29 грудня почався жорстокий бій. Кацапи вирішили, що нас небагато і поперли всією артилерією. А нас то багато, нас не подолати. Я з автоматом в руці разом з хлопцями, не на позиціях, а на звичайному пагорбі достойно відстояли бій і відігнали русню на добрячу таку відстань. Поруч вибухи, ти вимикаєшся, потім приходиш до тями і продовжуєш далі стріляти. Адреналін зашкалює на максимумі. Розвідка доклала, що їх полягло багато, а це означає що ми вистояли. Ранок 29 грудня знов зустрів нас ворожим наступом. Багато поранених. Ворожий снаряд підірвав бліндаж позаду мене. Уламок залетів прямо під бронік мого командира і влучив в живіт. Жорстокий кінець року. Так з побратимами зустрічали новий рік і були там ще січень та лютий", - говорить Андрій.
Андрій Соснов з побратимами.Фото: з архіву героя матеріалу.
"Далі Кремінна. На нас йшли три ворожі танки. А у нас техніки не було. Артобстріл був настільки серйозним, що страшно було навіть голову підняти. Лежиш в тій позиції, як миша в норі, тільки і видно, як уламки розлітаються. Від вибуху поруч почалось загоряння і у мене опік двох ніг. Але я в такому стані продовжував бій. Ворог закидував мене і гранатами, артилерією - це момент розпачу і відчаю, коли в думках починаєш думати, що все - це кінець. Але я достойно відстояв, бо було багато емоцій. Взяв себе в руки, почав відстрілюватися. Зайняв зручну позицію. Не пам’ятаю скільки часу так протримався і скільки магазинів я змінив. Та, слава Богу всього вистачило. Я живий", - з тривогою в голосі розказав Андрій Соснов.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
