Юрій Немилостивий – майстер спорту з мотокросу, який в лютому 2022-го не вагаючись ні хвилини став на захист рідної країни. Його родина підтримала рішення та залишилась поруч для підтримки.
Саме він активно займався розвитком мотоспорту в Краснограді та облаштував мототреки, які з часом стали полігонами для тренування оборонців міста. На війні Юрій втратив близького друга – ворожий авіаудар забрав життя Олександра Бежбожного. Проте він все ж зміг впоратись зі втратою, бо розуміє, що на війні без цього ніяк, хоча пережити подібне дуже важко.
Підробляв вночі, що б купити мотоцикл
На алеях парку, особливо влітку, можна побачити дітей та підлітків, що катаються на роликах, скейтах, міні мотоциклах, трюкових велосипедах тощо. Сьогодні, це розваги для будь-якого віку, які не вимагають великих грошових затрат. В далекі 70-ті про таке можна було тільки мріяти та мрії здійснюються.
Юрій Немилостивий народився в Краснограді у 1971 році. Тато Олександр Олександрович завідуючий шкірвендиспансером разом з дружиною Тіною Дмитрівною, теж медиком, мріяли, щоб їх син продовжив медичну традицію сім’ї. Юрій не переносив на дух, навіть, запаху медикаментів. Хлопець обрав спорт та ще й не простий.
“В дитинстві був дуже бешкетним, і підлітком завжди змушував батьків червоніти в кабінеті директора школи №4. Тато говорив: “Юрчику, як не будеш навчатись, виростеш поганим хлопчиною”.
Але витягнув мене з цього веселого шаленого життя спорт. У третьому класі батько привів мене до СЮТ на секцію картингу, тренером був Михайло Цуканов. Наразі, син тренера Костянтин Цуканов підполковник, мій друг і побратим”, - з посмішкою розповідає Юрій.
Після школи вступив до технічного училища і отримав спеціальність “слюсар, сантехнік, газозварювальник”. Бувши студентом, вночі підробляв на залізничному вокзалі, розвантажуючи вагони, щоб здійснити заповітну мрію та купити мотоцикл.
“Вдома я розказував, що ночую у бабусі. Сам же вночі біг з хлопцями заробляти гроші. Нам років по 15 було. Я дуже добре пам’ятаю ціни розвантажень - вагон щебеню коштував 60 рублів. За тиждень виходила нормальна сума. Пригадую, як купив собі перший мотоцикл “Ява” за 1000 рублів. Який я був задоволений. Від радощів не знав куди себе подіти. Тато з мамою нічого не знали про покупку. А факт уже був на лице, тому діватись їм було нікуди, треба поставитись до мого вибору з розумінням. Тепер я майстер спорту по картингу, мотокросу, триразовий чемпіон України з мотоциклетного спорту та мотокросу і голова правління Красноградського районного спортивного технічного клубу “Екстрим-мото”.
Юрій Немилостивий на церемонії нагородження.
Мотоспорт в житті Юрія зайняв одне з найважливіших місць. Він зайнявся становленням мотоспорту в Краснограді, працював з молодим поколінням і досягнув високих результатів на обласних та міжнародних змаганнях. Цього року Юрія Немилостивого нагородили відзнакою “За заслуги перед містом Красноградом”.
“Були 90-ті, а я тільки з армії. Все розпадалося, юнацькі станції та кружки закривалися. Для картингу я завеликий, а от мотоцикли моя тема. Я прийшов до мототренера Анатолія Кохтенка. Сподобались мотоцикли з візками і я спробував проїхатись. Загорівся новою ідеєю, знайшов спонсорів на розчищення та підготовку мототраси. Згодом відкрився наш трек і в Наталине. Так почався розвиток мотокросу та мотоспорту на мотоциклах з візками. З 2006 року ми не пропустили жодного чемпіонату України”.
Юрій з сином Дмитром.
Свого сина Дмитра теж виховав в мотоспорті. Юрій посадив сина в візок і навчив, як брати участь в мотокросі. Зі значно молодшою від себе дружиною Оленою познайомився 10 років тому в Бердянську та закохався на все життя.
“Вона молодша за мене, але кохання всього мого життя. З Оленою познайомився в Бердянську 10 років тому. Я відпочивав у свого близького друга, з яким дружимо вже 30 років, а вона його племінниця. Перша зустріч і я закохуюсь з першого погляду. Такий був здивований, що сказав другу: “Ти чого таку красуню від мене ховав всі ці роки?”
Юрій з коханою Оленою.
Секретна група спецпризначення
У 19 років Юрій Немилостивий йде до армії. Служить у Севастопольській морській піхоті та за два роки стає старшиною.
“Я був у бригаді спецпризначення. Були на Кубі і Екватор проходили. Наші армійські історії всі цікаві, але всі секретні.
Готували нас, як групу призначення спеціального зв’язку в Миколаєві, а далі дислокація в Козачій бухті. Служили ми на фрегаті великому десантному кораблі “Гетьман Сагайдачний”- флагмані українського флоту. На жаль, в перший же день повномасштабного вторгнення 24 лютого його спеціально затопили біля пірса, аби ворог ним не скористався. Корабель стояв на плановому ремонті. Бойова техніка та обладнання були в робочому стані. На ремонт він став після повернення з Середземного моря. На борту було встановлено сучасне потужне ППО на скорострільні гармати, ракети, які могли досить ефективно прикривати небо Миколаєва і Херсона та бити ракетами по колонах техніки росіян. Тільки уявіть, як він міг би бути доречним в перші важкі дні наступу і сьогодні”, - з болем в голосі говорить Юрій.
Український флагман "Гетьман Сагайдачний".
В армії отримав великий досвід і дякує капітану Леонтьєву, начальнику штаба майору Жукову. Тоді в армії Юрій не бачив себе військовим, але зараз вже головний сержант частини. Добровольцем пішов захищати рідне місто і країну.
“Мої друзі Сашка Новіков та Ромка Балінський, які були мені наче брати. Ми і там бешкетували. До приказу на 100 днів взяли і поголили голови під нуль, а це було заборонено. Тож, отримали від комбата добряче”.
Мій обов’язок - захищати рідну землю
Лютий 22-го Юрій Немилостивий зустрів на роботі в УБМР, де працює водієм. Він відразу ж прийняв тверде рішення стати на захист міста, сім'ї і рідної землі. Попередив керівництво та вступив до лав добровольців.
“Звичайний день. 04:00 ранку, я на роботі. Прокинувся від звуків пролітаючих ракет над містом, а далі по всіх ЗМІ передали про початок війни, що вражі війська в Харкові і почалась евакуація міста. Попередив свого начальника про свій вибір. Це честь та мій громадянський обов’язок служити Україні. Дружина мене підтримала та залишилась поруч, питання про виїзд з країни не стояло взагалі.
З роботи пішли зі мною до військкомату Руслан Дубовий та Василь Здор.
Нас зарахували в ТРО і призначили на службу в Краснограді. Потім перейшли до групи швидкого реагування і взяли під контроль всі рубежі Краснограду”.
На мототрасі Юрій підготував міні полігон і почав навчання своєї групи. Для хлопців це була прекрасна можливість військово підготуватись до подальшого виконання поставлених задач. Пізніше він сам пройшов курси інструктора загальновійськової фахової підготовки та отримав пропозицію залишитись працювати в навчальному центрі. Проте вирішив повернутись до свого батальйону.
“Пропозиція працювати в навчальному центрі приваблювала, але не мене, знаючи, що мої хлопці на лінії фронту. Я повертаюсь до батальйону в Куп’янськ, далі Дворічна, Часів Яр.
Кінець грудня, ми зайшли в Предтечино. Немає зв’язку, на руках стрілкова зброя. Хлопці залишились на командному пункті, а я поїхав шукати місце для укриття роти. Від'їхав 150 метрів і, авіаудар. Загинув мій побратим Олександр Безбожний і начмед. Біль в грудях, розпач, але треба зібратись і виконувати завдання. Зайняли позиції на каналі Дніпро-Донбас. На всіх один бойовий медик. Важко було та ми впорались”, - з сумом пригадує Юрій.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
