Петрівка – одне з багатьох сіл Красноградщини, яка знаходиться на лівому березі ріки Берестової. Вище за течією село Соснівка, нижче – села Балка і Маховик, на протилежному березі - Іванівське. Петрівкою тече Балка Довга, а край села пересихає Лип’янка. Навкруг розкинулись ліси. Поблизу села проходить залізниця і є станція “Поштова”, куди можна доїхати зі станції “Красноград”. Автівкою ж з міста до села їхати 30 хвилин.
Петрівці понад 300 років. Її заснували в 1723 році. За даними реєстраційного журналу 1859 року, у казенному селі Костянтиноградського повіту Полтавської губернії мешкало 3229 осіб, налічувалось 509 дворових господарств, існувала православна церква. В 1900 році село було центром Петрівської волості. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1727 осіб, з яких 96% мешканців розмовляли українською мовою.
Звідки походить назва та чим цікава історія Петрівки
Тюпа Юрій – соліст славнозвісного петрівського ансамблю”Червона калина”. Нарікає, що хотілося б аби в ансамблі співала молодь та вона зовсім зараз не творча.
Народився він в Петрівці і живе там, звідки пішов весь його рід. В ньому тече козацька кров. Пенсіонер допомагає у відбудові рідної Петрівки. Розповідає, що село було незалежне, люди весь час жили вільними, панства не було, тому і гнобили селян всі кому не лінь, особливо до 60-х років.
Юрій Тюпа разом зі старостою села Петрівка.
“Люди в Петрівці роботящі, то в нас в крові ще від предків. Зі слів прадіда знаю, що в наш хутір приїхали козаки, оселились біля річки Берестової. На той час тут було багато риби та і місцевість була зелена вся, можна було садити та вирощувати все, що завгодно. Козаку Петру сподобалась дівчина тут він і залишився і почалась розбудова території. Знаю, що саме його ім'ям потім і назвали це місце - Петрівкою.
Коли будували фортецю, саме з Петрівки брали робітників, а спеціалістів привозили і з Німеччини та з різних губерній імперії. Петрівка до війни не мала нічого, навіть лікарні не було, їздили аж в Соснівку, бо нам не дозволялося, ворогами народу рахували. Було так, бо мешканці не хотіли об’єднуватись в колгосп. У кожного була своя земля, своя худоба, в районі ми були єдиним селом, яке було вільне від панства. Перше, що зробила влада - зруйнували церкву та повиселяла людей з будинків.
У 2009 році взявся за дуже важливий проєкт. На прохання нашої Марії Кузьмівни, якій вже 91 рік, мешканці села наполягли на будівництві церкви. І коли я був депутатом сільської ради, вніс питання на розгляд, а на голосуванні всі погодились. Зібрали колгоспні збори, Голова колгоспу Микола Кудревич наголосив на тому, що кожен працівник має здати по 300 грн, всі інші хто скільки зможе. Виділили територію, де стояла сучасна лазня, яку будували ще в 60-х. Саме так і підняли храм, а вже потім добудували дзвінницю. Настоятелем Петро-Павлівського храму села Петрівка нині є ієрей Олександр Білик”.
Петрівський Петро-Павлівський храм.
Голод в селі
В селі проживає старожила Марія Борисова 1932 року народження. Знає багато історій ще від прабабусі. Сама ж пережила страшний голод та “чотири церкви”.
“Я з самого пуп’ячку тут вилупилася і мої прапрадіди теж звідсіля. Багато історій знаю від своїх пращурів та і сама пережила немало.
Село засноване було раніше ніж Красноград. При будівниці фортеці, до нашого хутора приїздили за харчами та наймали людей і коней для робіт. Де саме він тут розташовувався точно сказати не можу, але те, що хутір наш вже був - це стовідсотково.
Марія Борисова.
Голод страшний прийшов ще в 20-ті роки, коли нелюди збирали по селах все, що люди нажили, до останньої крихти. Ми, діти, бігали босоніж в одних полотняних сорочках. А коли холодно було я ховалась в сараї в мішку з пір’ями, аби зігрітися. У дідуся жорна були, такі важкі, мололи все там, щоб мука була і козеляників накопаємо, корінці шкурили і їли. Тоді у діда теж все відібрали: коня, корову і все, що в сараї та в льоху було. Хто міг сховати, той виживав, а хто і за три буряки три роки відсидів. Я дитиною в поле бігала колоски збирала, а степники на коні наздоганяли та батогом били, а колосків в полях лежало повно, все прогнивало, людям не давали. На моєму віку чотири церкви було зруйновано. Місцевим ніде було помолитися піти. Тільки, щось пристойне збудують, одразу більшовики валили, або зрадники підпалювали.
Важко було поки не прийшов Микита Хрущов, а в нас головою колгоспу став Міронов. Тоді і почали давати і цеглу, і цемент, і дерево, і пісок, щоб люди розбудовувались. Виписували їздили в Харків і не всім можна було, а тим, хто працював на важких роботах. В Петрівці голова побудував цегляний завод, там я працювала, аби заробити на життя. Тепер його немає, розвалили, перепродали”.
Василь Андрійович Міронов разом зі своєю дружиною.
Як війна змінила життя Петрівки
Любов Колесник з грудня 2020 року староста Петрівського старостинського округу Наталинської територіальної об'єднаної громади. Орган місцевого самоврядування - Петрівська сільська рада. Обійнявши нову посаду, взялась за оновлення селищної території. До війни втілила в життя багато проєктів, та деякі все ж залишилися в підвішеному стані. Головна задача на сьогодні - допомога військовим та перемога.
На фото Любов Колеснік (праворуч). Відкриття нової школи в 1972 році.
“Тут народилась, тут пішла до школи, Петрівка - моє життя. Ніколи не сумували, бо люди наші роботящі і творчі. Сама ж співаю в ансамблі “Червона калина”. До війни було чудово і планів багато було. На місці розваленого басейну, планувалось встановити спортивний майданчик зі штучним покриттям, а поруч – дитячий майданчик. У лютому 2021 року звернулась за дозволом та підтримкою до директора СТОВ “МРІЯ” Юрія Кондратенка, аби втілити в життя великий проєкт - будівництво Центрального парку в Петрівці. Він передав на довічне користування земельну ділянку під забудову та контору, де зараз знаходиться тренажерний зал і працює Андрій Ананьєв.
Розчищення теріторії Центрального парку в Петрівці.
За допомогою Нафтогазу, Наталинської ОТГ і компанії “Кернел” почались основні роботи з реалізації проєкту. Розчистили та вирівняли територію, завезли матеріали і почали будівельні роботи. До дизайнерського оформлення парку долучились багато Петрівських підприємців, а далі все своїми силами”.
Староста Любов Василівна демонструє Центральний парк.
В лютому 2022 року ніхто не покинув свої домівки, життя в селі не зупинилося, всі згуртувалися і стали на захист рідної Петрівки. З перших днів повномасштабки мешканці допомагають тим, хто вступив до лав збройних сил України. А ще – опікуються переселенцями і вже прийняли близько 600 осіб. Ніхто в селі не опустив руки. Навпаки Петрівка сьогодні має незламний бойовий дух і жагу до перемоги.
“Початок війни для нас був страшним ударом. В перші дні всі були в паніці, не знали, як далі бути, що робити. Швидко зібрала активістів в сільській раді, бо ми мали попередити правоохоронні органи, якщо побачимо, щось підозріле. Так молодь організувала чергування – на кожній вулиці працювали по чотири чоловіки, які змінялись о першій ночі. Організовано взялися за виготовлення коктейлів Молотова. Дівчата з храму готовили їжу для хлопців на блокпостах сіл Добреньки та Олянівки. Всім гуртом виготовляли маскувальні сітки. Коли звільнили Куп’янськ, разом із Наталією Швець почали возити гуманітарну допомогу.
Гуманітарна допомога. Плетіння маскувальних сіток.
Не залишив нас в біді наш земляк Олександр Щербина. Він керує медичною клінікою в Києві. Олександр передав фуру продуктів і ми поділилися ними з селом Комишувате. Продуктові набори постійно отримували переселенці та наші воїни. Потім передав фуру з медикаментами та перев'язочними матеріалами. Все ділилося, все передавалося на фронт.
Біляк Віктор із села Соснівка привіз мені 70 000 грн, і ми їх передали ГО “Волонтерська ліга” Дар’ї Волобуєвій та Наталії Гришиній. За весь період, передав захисникам 16 автівок та свій Джип, також, передає шини та скати.
А потім почали працювати в нашому храмі, пекли смаколики і варили різні каші. Наші фермери передавали нам м’ясо, а ми вже переробляли та закривали тушкованку та інше”.
Працьовиті дівчата Петрівки.
Допомога фронту від мешканців Петрівки
Чудова сім’я, яка з перших днів війни організувала велику команду волонтерів, що допомагають збройним силам України. Оксана та Анатолій Кравченки виховують трьох дітей та займаються озелененням громад, велика ділянка розплідника декоративних рослин в Петрівці чекає догляду кожен день.
“Почали займатись вирощуванням сосни для Новорічних свят ще в далекому 2002 році. Людям це сподобалось, почали викопувати сосни на розсаду для людей у двори. Потім саджав шишки з сосен, вони проростали і збільшувались ділянки для цієї справи. А далі пішло-поїхало: туї, ялинки, барбарис, ялівець та інше. Понад 20 років наша справа приносить задоволення та радість.
Ще до війни, головною нашою задачею, було озеленення Центрального парку Петрівки. Та перед цим треба було очистити ділянку, бо все було в бур'яні, в корінні старих дерев, в уламках скла та в камінні. Трактор вивозив сміття майже тиждень. Потім ми намалювали план, зробили проєкт, всі погодились і ми взялись за роботу. Тож все озеленення - це наших рук справа.
Сім'я Кравченків.
Крім цієї основної роботи, ми кожну середу до Полтавського шпиталю веземо продукти харчування. Дякуючи всім спонсорам, і волонтерам, і мешканцям нашого села, всім, хто долучається до збору і грошей, і продуктів, маємо змогу допомагати нашим військовим. Спочатку збираються продукти, потім домовляємось хто, що робить, або пече пиріжечки, або смаколики, або хто готує страви - це може бути олів'є, борщ, вареники та інше. Саме так працюємо з 25 лютого 2022 року.
Допомога військовим.
Для нашої підприємницької діяльності, звичайно, головною задачею було в 22-му році просто протриматись і підтримати життя всіх рослин. Все в голові треба було розпланувати, виділити основне на той момент. Тож, не вагаючись, віддав на потреби 127 бригаді свою автівку. Потім допомагали і наразі допомагаємо всіма силами наших мешканців різним бригадам за різними потребами”.
В Петрівці проживає дуже багато дітей та молоді. Це активісти, юні помічники, хлопчики та дівчата, які без страху в перші дні війни стали на захист своєї Петрівки. З перших днів війни невтомно плетуть сітки. В центрі села розташовано багато альтанок, де відпочиває молодь. Серед них – Богдан, Максим, Ірина, Олена та Аня.
Богдан, Максим, Ірина, Олена та Аня.
“Так, ми всі з Петрівки. Подобається жити тут, дуже, особливо зараз, бо у нас тут багато цікавого і є де відпочити з друзями. Парк красивий, приємно зібратися гуртом, спілкуватись, грати в різні ігри. Ще, ми відвідуємо наш спортзал, там тренуються багато дітей і молоді. Долучаємось до плетіння маскувальної сітки та до різної допомоги нашим захисникам, завдяки яким ми сьогодні маємо змогу радуватись спокійному життю”, – кажуть молоді люди.
Зовсім діти, але говорять на такі дорослі теми. Спілкуючись з ними дізналась, що їх батьки на захисті країни. Сльози на очах, бо дехто не бачив тата більше ріку, і просять в молитвах, аби скоріше закінчилась ця війна, щоб всі повернулися додому живими і здоровими.
“Мій тато Олексій Тесленко з початку вторгнення пішов до лав ЗСУ, зараз з пораненням в шпиталі”.
“Мій тато Юрій Шевченко, теж з лютого на захисті країни. Вірю, що перемога за нами, бо так хочеться повернутися до нормального життя, хочеться до школи. Багато мешканців допомагають в зборах на передову. Наша сім’я багато зробила, завжди донатимо. Збиралися всім селом, гуртом плели сітки, збирали гуманітарну допомогу, Оксана та Анатолій Кравченки цим займаються по сьогоднішній день з лютого 2022 року”.
“Захисникам бажаємо міцного здоров’я, терпіння, сили духу. Попереду холодна зима і ми розуміємо, що буде важко, але віримо в перемогу. Слава Україні! Героям Слава!”
Культурне життя в Петрівці
Платформою для культурного розвитку сільської громади є сільська бібліотека, яка повинна швидко адаптуватися до потреб читача, його запитів, уподобань. Девіз Петрівської бібліотеки: “Бути корисними для своєї громади”. Дуже важливе значення мають інформаційні зони в бібліотеці, які з першого погляду привертають увагу читача, будь-якого віку. Сучасна сільська бібліотека - це не просто книгарня, це територія спілкування, територія про інформації таланти рідного села, територія, де можна отримати корисну інформацію всім і кожному.
“Працюю бібліотекарем Петрівської сільської бібліотеки вже 29 років. Своєю роботою я живу і надихаюся, бо навчалася на бібліотекаря-бібліографа. Хоч я і родом із Соснівки та більшу частину свого життя прожила в Петрівці.
Через війну попит на українські та зарубіжні книги зріс, майже, вдвічі. Війна суттєво підігріла інтерес до літератури. Особливо читали, коли вимикали світло. Більшу частину книг беруть читати переселенці.
На базі нашої бібліотеки працює гурток бісероплетіння. Проводимо різні майстер-класи для дітей та підлітків”, - розповідає Ольга Литвин.
Бібліотекар Ольга Литвин.
Каже, що в бібліотеці збереглася стаття з газети минулих років, там, навіть, надруковано ще старовинним текстом про те, що Задніпровський козак, який в кінці XVII століття рятуючись від шляхетського ярма, поселився на лівому березі Берестової, там де зараз знаходиться Петрівка разом зі своєю сім'єю. Місце тут було вельми хороше, людей мало, земля родюча, природа багата. Петро поселився, хутором сіяв хліб, займався бджільництвом, свого ж козацького ремесла не кидав і з козацькою шаблею був нероздільний. Поруч з ним поступово почали селитися інші люди, які дали початок хутору, а згодом і селу, яке одержали назву Петрівка.
Газета "Вивчайте рідний край", що випускалася з 1900х років.
“Подібні легенди, завжди, виникали там, де люди пам'ятають коли виникло їх село, місто, звідки пішла назва. Минуле даної місцевості губиться в минулих віках. На стоянках і курганах, які існували 1000 - 3000 років тому, знайдені знаряддя праці, різний інвентар домашній та зброя. Ці знахідки дозволяють нам давати такі висновки на умови життя і діяльність поселення того часу”.
Славиться Петрівка співочими голосами ансамблю “Червона калина”, яких знають, навіть, за межами області. Вони підкорюють міжнародні фестивалі дзвінким співом української пісні. Сільський будинок культури підтримує своїх зірок, а місцеві підприємці допомагають в участі у пісенних конкурсах.
Солісти Петрівського сільського клубу Наталинської сільської ради.
“Через теперішню ситуацію, яка склалась в країні, наша діяльність призупинилася. Були концерти, гастролі, постійні виступи на місцевих заходах. Творче життя буяло, цвіло - чого тепер не вистачає. Їздили за кордон на фестивалі, звідти поверталися з перемогами.
Запам’ятався всеукраїнський фестиваль у Житомирі “Рушники мого краю”, те як вони нас зустрічали, як зірок, не хотіли відпускати і звідти ми, теж, повернулися з перемогою.
За підтримку нашої творчості дякую очільниці села Любові Василівні та Юрію Стрюку – колишньому художньому керівнику сільського Будинку культури. Юрій Кондратенко директор СТОУ “Мрія” допомагає в придбанні одягу для творчого колективу, але останні костюми ми самі собі придбали”, – розповідає Тетяна Рогіз солістка та художній керівник вокального ансамблю “Червона калина”, тріо “Настрій” та вокального гурту “Мрія” Петрівського сільського клубу Наталинської сільської ради.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!

