"Діти не винні у війні. Їм потрібні позитивні емоції і те, що відволіче їх хоч трішки від реалій сьогодення", - в цьому впевнена аніматорка Марина Дернова. Жінка має трьох дітей, її чоловік з перших днів повномасштабного вторгнення захищав Україну на передовій, а вона - дарує радість і щасливі посмішки діткам Красноградщини.
Марина Дернова розповіла Красноград.info, чому взагалі вибрала професію аніматора, чи складно працювати з дітками та як зустріла повномасштабну війну і чому вирішила зібратись із силами та продовжувати працювати.
Була артисткою з дитинства
Марина змалечку була активною та артистичною. Дівчинка відвідувала багато гуртків. Найбільше любила заняття в танцювальному колективі "Конфеті", де займалась спортивно-бальними танцями. У 1997 році взяла участь у красноградському дитячому конкурсі краси "Міс Дюймовочка" та виборола цей титул і право представити рідне місто в Харкові.
Навчатись пішла у Київський національний університет культури і мистецтв ім. Поплавського Полтавського факультету за спеціальністю менеджера органів державної влади та управління. Але вже там почала замислюватись над поверненням на сцену. Але хотіла, щоб її виступи були цікавими та подобались дорослим і дітям. Спочатку працювала у "Дитячій планеті" та "Джунглі парку" в Полтаві. А потім повернулась у Красноград і, маючи в гардеробі кілька костюмів казкових героїв, почала працювати аніматором та проводити дитячі свята.
Спочатку працювала безкоштовно для дітей в парку нашого міста, щоб розрекламувати себе. Далі пішли замовлення на різні заходи, дні народження, корпоративи, і з часом вона стала зіркою Краснограда. Тепер в арсеналі Марини є маса костюмів різних казкових героїв. Найкумедніший з них – велетенський білий ведмедик Умка.
"Робота з дітьми - це завжди важко. Бо коли збирається компанія, діти різні: з різними характерами, різним вихованням, різною поведінкою. Дуже важко одразу знайти контакт та зацікавити всіх дітлахів одночасно, щоб сподобалась і програма, й ігри. Тим більше, що зазвичай збираються діти різних вікових категорій - від 2 і до 10 років. Але я виховую себе. Читаю багато літератури з психологічного виховання дитини. Мені дуже важливо, щоб всі були задоволені".
Аніматори у війну не на часі?
Війну жінка зустріла важко, як і мільйони українців. Її чоловік відразу пішов добровольцем на фронт, а вона лишилась вдома з трьома дітьми.
"Відчуття було наче мені зламали одне крило. Перші два місяці я навіть не могла думати про роботу. Люди, як і я, були налякані. Всі кудись переїжджали, переселялися. Думала, чи буде потрібно комусь моє аніматорство в такий час. Та перше замовлення поступило на початку квітня.Це було експрес-привітання дівчинки з днем народження. Замовила його сім'я переселенців. Дитина була налякана, тож це привітання дуже допомогло їй опанувати себе і зарядитись позитивними емоціями".
Каже, що коли тільки почала працювати після повномасштабного вторгнення, то все отримувала від деяких людей закиди, що це зараз не на часі. Але Марина впевнена, що "діти не винні у війні. Мої привітання тривають годину-дві. Позитивні емоції лишаються у діток назавжди".
"Замовники та більшість людей завжди нас підтримували. Говорили, що ми робимо добру гарну справу, бо у дітей зовсім все відібрала війна".
Та Марина з командою вітає не тільки діток зі святами. Частенько її послуги замовляють і дорослі.
"В моїй справі є свої плюси та мінуси. Плюси в тому, що кожне вітання дарує мені нові емоції. Ось, наприклад вітала моя команда на весні одну прекрасну жінку. Це був день народження. Вітання замовив її чоловік, який зараз на лавах ЗСУ, і не бачив її майже рік. Коли я її запитала, чи здогадується вона від кого ці привітання та квіти, іменинниця перерахувала всіх, кого знала окрім чоловіка. І коли я сказала, що це для неї придумав той, кого немає зараз поруч, але дуже її кохає, і дуже хоче обійняти. Хоча немає такої змоги, тож і просив передати їй свої вітання, міцні обійми та частинку своєї любові, вона почала в голос плакати, дякуючи нам.
З мінусів моєї роботи – це відношення людей до мене, особливо коли я вдягнена в костюми казкових героїв. Коли я проводжу дитяче свято, чоловіки починають пропонувати випити, або ж навіть обмінятися номерами телефонів, щоб пізніше зустрітись. І така поведінка досить гидка, бо я сама мати, маю чоловіка та трьох дітей. Дуже прикро, що моя робота іноді не сприймається серйозно".
Робота команди аніматорів Фото: з архіву героїні матеріалу
Родина - головна підтримка
Зараз Марині Дерновій 33 роки. Вона має чоловіка Олександра та трьох діток. Розповідає, що чоловік для неї завжди був підтримкою та опорою, а познайомились вони дуже цікаво:
"Мій чоловік народився в Гадячі на Полтавщині. Познайомились в соцмережах. Певний час спілкувались телефоном. Перше побачення було 23 лютого в сильний мороз, тому Олександр запросив мене до кав’ярні на філіжанку кави. Ця зустріч була великим розчаруванням, бо він не сказав, що старший на вісім років. Тому я вирішила - це було наше перше і останнє побачення. А він вслід, коли йшла з кав'ярні, кинув фразу: "Та нє, мала, ти будеш моєю!"
Десь через місяць він приїхав за мною в Красноград до батьків, нахабно ввірвався в будинок зі словами: "Здрастуйте мамо! Я ваш зять!" Звичайно ми посміялися, разом сіли вечеряти. Рівно через 10 місяців після нашого знайомства - 23 грудня того ж року ми одружились. Маємо трьох чудових діточок: Богдана - 10 років, Ілону - 4 років та Мирославу - 2 роки".
Марина та Олександр ДерновиФото: з особистого архіву героїні
Олександр - військовий у званні старшого сержанта. Коли почалась повномасштабна війна він, не вагаючись пішов добровольцем захищати свою сім’ю та батьківщину. Пройшовши Лісну Стінку Куп’янська, Козачу Лопань, Дергачів та Бахмут. Через рік розлуки він вирішив повернутись додому, бо нестерпно було так довго не бачити родину.
"Це все стало важким випробовуванням. Олександр написав рапорт про те, що він багатодітний батько. Держава почала повністю перевіряти його батьківство. Тож на наказ про звільнення чекали понад три місяці. Та все ж тато повернувся додому. Особливо сильно на нього чекали діти".
Жінка каже, що Олександра завжди і у всьому її підтримує та максимально намагається заспокоїти, коли щось йде не так.
"Був один випадок у Полтаві, коли виступ замовили заможні люди з дітьми, яких мало чим здивуєш. Пам'ятаю, мама іменника сиділа тоді і так дивились на мене типу: "Давай, здивуй мого сина". Я підійшла ближче до іменинника, це був хлопчик 6 рочків, беру його лагідно за ручку і кажу, що в мене теж є син і він не балуваний. Попросила його, щоб він мені допоміг та сказав чого ж таки більше хотілося б. А він мені каже: "Танцюй. Тебе мої батьки замовили мені, подарували, заплатили, тому танцюй".
Прийшла додому, розповіла все чоловіку, він мене підтримав та пояснив, що таких випадків буде ще багато і це повинно мене тільки робити сильнішою. Я завжди маю тримати в голові запасну ідею на випадок подібних ситуацій і знати, як з них вийти".
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
