“Я все життя мріяв бути військовим, стати офіцером. І мрія моя здійснилась. Навіть в думках не було змінити свою роботу. Рятувати людей – не проста професія, це покликання”, – каже майор служби цивільного захисту Юрій Бурлуцький. Він – заступник начальника 43-ої державної пожежно-рятувальної частини 7-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Харківській області. В професії вже 20 років та і на думці ніколи не мав її змінити.
До Міжнародного дня пожежника ми поговорили з Юрієм Бурлуцьким та дізнались нюанси його роботи, забобони, які існують серед пожежників, та, як його особисте життя змінила повномасштабна війна в Україні.
Пожежно-рятувальна частина в Краснограді
Починав свою кар'єру Юрій Бурлуцький у військовій частині в Євпаторії. Далі його направив командир частини на навчання до академії пожежної безпеки в України в м.Харкові. Там він здобув фахову освіту для служби в ЗСУ на посаді начальника пожежної команди-бригади.
“Це була офіцерська посада, а я на той час був начальником відділення енергозабезпечення зенітно-ракетного дивізіону”, – згадує він.
Як працюють рятувальник в Краснограді
Юрій Бурлуцький розповів, що на службу в Краснограді заступає цілодобово трьох змінна служба. Четвертий караул розформували під час воєнного стану та направили людей в доукомплектовані караули.
Караул складається з постійного штату в 11 осіб, хоча на сьогодні їх вже 15. Він укомплектований більш особовим складом, який включає в себе:
- начальника караулу,
- командира відділення, який заміщає його під час відпустки, відрядження, лікарняного,
- командира відділення-водія, який виїжджає на автодрабині та забезпечує роботи особового складу до висотних будівель, бо на території Краснограда знаходяться близько висотні будинки в поверховості 9 поверхів,
- штат водіїв – в караулі це 4-5 осіб, які виїжджають на аварійно-рятувальній та пожежно-рятувальній техніці.
До складу караулу входять:
- старші пожежні рятувальники;
- пожежні рятувальники
- радіотелефоністи, які отримують інформацію, доповідають про неї та відсилають відділення на виїзд під час надзвичайних ситуацій.
“Начальником караулу є офіцер, який керує гасінням пожеж, ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій і прибуває першим на місце надзвичайних подій і керує караулом до прибуття керівного складу”, – пояснив Юрій Бурлуцький.
При тому, що постійно рятувальники ще й активно вчаться. Займаються службовою підготовкою в навчальному класі, яка включає в себе:
- профільну підготовку;
- фізичну та фізично-спеціальну підготовку;
- надання домедичної допомоги;
- функціональну підготовку.
Заняття проходять з 1 вересня по 25 травня, ведуться журнали та зошити з конспектами. Цілий день у них розпланований згідно з розпорядком, який щорічно затверджується начальником головного управління.
Робота красноградських рятувальників на викликах
Юрій Бурлуцький розповідає, що тільки за минулий рік підрозділ виїжджав близько 270 разів на пожежі, на аварійно-рятувальні – близько 35 разів і на тренувальні роботи, де командний склад постійно проводить підготовку особового складу, – близько 98 разів.
Також у зв’язку з військовою агресією російської федерації красноградські рятувальники залучались до роботи в інших районах області для ліквідації надзвичайних ситуацій, пов’язаних з вибухонебезпечними предметами. Виїздили і в Харків, де займались ліквідацією наслідків ракетних ударів, гасили пожежі та рятували людей.
Сміючись, відповідає рятувальник на питання про пожежні машини з напівпустими баками води – люди часто скаржаться на ситуацію, ніби пожежники приїхали гасити вогонь без води:
“Рятувальні машини старого зразка, які виїжджають на виклик мають в цистернах 2300 літрів води при продуктивності насоса пожежної автівки 40 літрів на секунду. За таких умов цистерна спустошується за 2~2,5 хвилини. Для того, щоб був безперебійний процес гасіння пожежі автомобіль приєднують до пожежних гідрантів. Для виїздів до сільської місцевості нам у 2018 році придбали пожежно-рятувальну автівку з місткістю цистерни в 8 500 літрів води, та 500 літрів піноутворювача”.
Пожежна машина красноградських рятувальниківФото: Анжеліка Манучарян
Є, до речі, в рятувальників і свої забобони:
“Усі професії, де є нічні чергування, мають свої прикмети. Наприклад, працівники швидкої допомоги не бажають один одному на добраніч. Поліціянти не бажають вдачі. А пожежники, коли передається черга особовим складом наступному караулу, ніколи не говорять до побачення, а бажають одне одному сухих рукавів”.
Перший виклик та найстрашніший день в житті рятувальника
“Пам’ятаю свій перший виклик. 2005 рік, село Мартинівка. Горіла солом’яна стріха маленької шевченківської хатки-мазанки. Мені було 22 і я розумів, що це єдине, що залишалося в цих людей. А тепер у них немає ані даху над головою, і навіть того майна, яке в них було.
А була одна ситуація. Гасили квартиру на вулиці Полтавській, 90 в Краснограді. Вона була замкнена. Командир відділення підвіз апарати на стислому повітрі і ми відкрили двері, щоб потрапити всередину і врятувати людей, бо сусіди розповіли, що вони там є. З трьох кімнат дві палали. Першим ми знайшли товариша по чарці, надали першу домедичну допомогу та відправили на “швидкій” до лікарні. А потім знайшли господаря на підпитку, якому теж надали першу домедичну допомогу та другою каретою “швидкої” відправили до санпропускнику. Впродовж декількох місяців дізнався, що хазяїн квартири помер від серцевого нападу, а його друг – потонув. Попри те, що ми врятували цих людей, вони все одно померли. Я зрозумів, що від долі не втекти", – пригадує він.
Каже, що інколи рятувальники їздять на виклики з величезним задоволенням та почувають себе захисниками природи.
“В нашому місті дуже багато пірамідальних тополь, які сягають в висоту близько 35 метрів. І ось уявіть, під’їжджаєш до цього дерева, і на самій верхівці сидить маленький котик, який жалібно мявчить. Рятуючи таких тварин, почуваєш себе могутнім велетнем.
А ще було, як ми з болота витягували корову, з криниці рятували кізоньку, з люків тепломереж діставали собак. Іще був один виїзд до села Попівка, де врятували чоловіка, який застряв в болоті по пояс, і знаходився там дві доби. Він отримав переохолодження, бо то була пізня осінь”, - говорить Юрій Бурлуцький.
Юрій БурлуцькийФото: Анжеліка Манучарян
Проте є і страшні дні в житті рятувальників. Для красноградців – це підступний удар ракетами С-300 по житловому будинку.
“Для всіх найстрашнішим днем стало 3 серпня 2022 року, коли ракета С-300 влучила в житловий будинок. Двох людей одразу вбило стіною, що впала. 12-річну дівчину ударна хвиля від вибуху винесла у вікно. Дякуючи Богу, дитина залишилась жива, як і двоє сусідів, будинки яких теж попали під удар.
У таких випадках для рятувальників, які обрали таку професію, головне бути при здоровому глузді, бути стійкими і не боятися того що вони роблять, та чого не встигли зробити. Професія рятувальника – ризикова. Та душу гріє щира вдячність від людей, які чекають на приїзд під час надзвичайних ситуацій”, – розповідає він.
Багато ДСНС-ників за цей рік пішли захищати батьківщину та тимчасово полишили службу в рядах рятувальників. Таких прикладів дуже багато. Є такі люди і в Сахновщанській та Кигічивській громадах.
Життя поза роботою
Життя поза такою складною роботою все ж існує. Юрій Бурлуцький – затятий рибалка і це заняття приносить йому велике задоволення.
Захоплюється риболовлею ще з дитинства. Для нього – це більше, ніж хобі, це все життя. На кожну рибу має окремі вудочки, знає, якою блисною користуватися, має прикорми, приманки, спорядження, поплавки, снасті, спінінги. Знає, де яка водойма розташована на Красноградщині. А кожна спіймана риба – трофей. Останнім були два судаки.
Улов Юрія БурлуцькогоФото: з особистого архіву героя
А дуже рятувальник сумує за сім'єю, яка виїхала за кордон після повномасштабного вторгнення росії.
“На своєму прикладі можу сказати одне: зробив величезну помилку, відправивши свою сім’ю за кордон ще на початку війни. З однієї сторони я хвилювався, що мене можуть призвати до лав ЗСУ. Або ж знаходитимусь на виклику та не зможу допомогти родині під час надзвичайної ситуації. З іншого ж боку я був впевнений, що моя сім’я в безпеці, подалі від військового стану, вибухів, війни.
І так поступило багато чоловіків в цій ситуації. Такі відстані призводять до розлучення. І це розбиває не тільки сім’ї, а й наші серця і серця дітей.
Війна забрала багато людей. Померли сотні тисяч – від цього болю хочеться вийти в поле і кричати до хрипоти. Війна не має жалю”, – говорить він.
Та все ж Юрій Бурлуцький пишається своєю професією та навіть не думає про зміну роботи. Навпаки, він запрошує молодих юнаків приєднуватись до лав рятувальників та піклуватись про життя людей.
“Не кожен зможе виконувати свою роботу як того потребує наша професія. І я пишаюсь цим. Звичайно, що не всі на своїх місцях працюють із задоволенням. Іноді так змушує їх життя.
Сьогоднішня молодь не має мрій, планів на майбутнє. Мало хто відвідує бібліотеки чи береться за лопату аби допомогти батькам. Соціальні мережі заполонили їх життя. Нічого не чують, нічого не бачать, нічого не знають. Я народжений в освітянській родині. Моя мама, Людмила Бурлуцька, заслужений вчитель України. Я вже з дитинства мав цілі та досягав їх. Тепер я пожежний. Запобігти, врятувати, допомогти – це мій девіз. Тож запрошую до нас усіх юнаків бути рятувальником, бо це формує мужність, силу волі та характер, які знадобляться в подальшому житті. Бути потрібним людям”.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
