Галина Озерна народилась і виросла в містечку Часів Яр неподалік Бахмута. Працювала вихователем в місцевій школі-інтернаті для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Все своє життя вона провела в містечку. Але 24 лютого 2022-го для неї та всієї родини змінило все подальше життя.
Жінка змогла виїхати із постійно обстрілюваного міста практично через рік після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Весь цей час вона жила під постійними обстрілами. Галина Озерна розповіла Красноград.info, як для неї почалась війна, за рахунок чого вдавалось виживати в рідному містечку та як її прийняв Красноград.
Перший приліт і відразу у військовий шпиталь
Галина Озерна жила в Часовому Яру напроти військового шпиталю. Його добудували якраз в 2014 році. Практично кожен день з вікна вона бачила, як туди привозили поранених українських військових. Тож зважаючи на цинічність росії, вона навіть і не здивувалась, що перший удар по місту прийшовся саме в це місце.
“23 лютого разом з подругами у сестри ми влаштували дівич-вечір. Гуляли на всю: співали караоке, танцювали, все жартували про другу молодість і, щоб ця вечірка була не останньою. Я з чудовим настроєм їхала до дому. Це був останній день, коли я посміхалась.
Ранком 24 лютого моя квартира вже здригалась. Волосся стояло дибки, а в думках було повне нерозуміння, що коїться. Я все сподівалась, що наші війська відведуть фронт, що Бахмут звільнять. Кожен день був надією, що ось-ось нас врятують. Нікуди не виїжджали, терпіли – було дуже страшно”, – згадує вона.
Розповідає, що з часом триповерхівка, в якій вона жила, почала “сипатись” – повилітали всі вікна, даху практично не залишилось:
“Кожну ніч від страху прокидалась в істериці, в моторошному стані. Майже нормально не спала. Коли вже зірвало мою стіну з балконом, я переїхала в сусідній під’їзд до подруги. Ракети сипались на місто, руйнуючи будинки. Потім військові переселяли нас з місця на місце, щоб врятувати життя. Ті, хто лишався в підвалах своїх домівок іноді не встигали вибігти, щоб вижити і залишались там назавжди”.
Дім, в якому жила Галина Озерна Фото: З архіву героїні матеріалу
Місто затягло чорним димом від пожеж
Жінка згадує, що грошей катастрофічно не вистачало на базові речі. До крамниць та по воду ходити було практично неможливо. Проте до останнього вірила, що скоро місто буде вільним від постійних авіанальотів та обстрілів.
“До крамниць та по воду ходити було неможливо. Я перебігала від дерева до дерева, від кущика до кущика, а бувало і повзла. Шукала, де дістати балон газу. Грошей не вистачало. Продавала все, що могла і не могла. До останнього вірила в те, що завтра ми будемо вільні. Дихати в місті було вже нічим. Щоденно місто затягало чорним димом від пожеж, попіл літав в повітрі”.
Люди намагались виживати в місті без води, газу, зв'язку. Добре, що приїздили волонтери та благодійники, які привозили гуманітарну допомогу. Містяни були вдячні їм, але часто не гуртувались, а кожен відповідав сам за себе. Все частіше в повітрі стояв жахливий трупний сморід.
Проте вона намагалась відволікати себе від ситуації навкруг. Розрадою для неї став біг у напівзруйнованому парку поряд з останнім місцем її проживання. Жінка одягала навушники та бігала скільки могла.
“Після останнього прильоту прямо переді мною, зрозуміла, що так продовжуватись більше не може. Десь з місяць разом з подругою шукали автівку, для того, щоб виїхати з Часів Яру. Через знайомих нам вдалось найняти перевізника, з яким ми домовились вивести з собою цуценят, собаку та котів. Іншим цього не вдавалось, тому в нашому місті залишилось багато безхатніх тварин, які страждаючи помирали на очах. В останню ніч в мене була істерика. Я не могла зрозуміти: “За що і чому нас спіткала така доля?”
За її словами, російські війська в останні дні перед її від'їздом почали використовувати якусь зброю, від вибухів якої закладало вуха. В місті перебувати ставало нестерпно, бо “Часів Яр перетворився на пекло”.
Життя в Краснограді
Галина Озерна виїхала з Часового Яру 2 лютого 2023-го. Вона прожила під постійними обстрілами майже рік, тому називає Красноград своїм спасінням.
“Громадська організація “Волонтерська Ліга” допомогла з гуманітаркою. Ольга Пащенко допомогла з житлом. Тепер в думках почати нове життя, нову історію для себе”, – говорить жінка.
Називає Красноград затишним містечком з привітними людьми. Однак не завжди все складається добре.
“Інколи містяни не розуміють нас. Вони жодного дня не прожили так, як ми. . Якось пішла на ринок і в мене не вистачало в гаманці декількох гривень. Я почала розказувати продавчині, що ми переселенці і як нам важко, іноді буває недостатньо коштів, щоб прожити. На це вона мені відповіла: “То не треба було їхати в це місто! Їхали б в інше місце”. В таких ситуаціях почуваєшся жалюгідно. Моя підтримка, моя кохана людина залишилась там, в Бахмутському районі. Так хочеться його обіймів та добрих слів підтримки”.
Каже, що вже кілька днів не спілкувалась із друзями, які залишись у місті, бо немає з ними зв'язку.
“Коли зв'язок є, в телефоні чути, як ні на секунду не втихають бойові дії. Але я розумію своїх друзів, чому вони не виїжджають з Часів Яру. Бо то їх дім, то їх земля”, – додала Галина Озерна.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
