19 вересня поблизу Андріївки на Донеччині загинув Ярослав Бособрод. У мирному житті він депутат Зачепилівської селищної ради. Але з повномасштабним вторгненням росії в Україну не вагаючись взяв в руки зброю та спочатку став на захист рідної домівки в Зачепилівці, а далі поїхав на фронт бити непро ханого ворога. Він був командиром 1-го відділення 1-го взводу 6-ї роти 2-го мотопіхотного батальйону 93 ОМБр “Холодний яр”.
Ми поговорили з друзями та побратимами Ярослава, які пригадують Героя виключно як світлу, добру, товариську людину. Кажуть, він – душа компанії, людина, яка мала беззаперечний авторитет і в мирному житті і на фронті. Більшість товаришів досі не вірять у загибель Ярослава та говорять про нього у теперішньому часі.
“Надійний товариш”
Начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Красноградського РТЦК та СП Володимир Козина називає Ярослава Бособрода близьким другом та товаришем. Каже, тепер він залишився лише в спогадах.
“Надійний товариш. Такі якості в ньому були завжди, ще з дитинства. Служив в морфлоті, працював у карному розшуку в тодішній міліції, пізніше займався сільським господарством. Славік був шанованою людиною в громаді, з яким всі радились, довіряли”.
Ярослав Бособрод на блокпосту в Зачепилівці Фото: з архіву героя матеріалу
“Людина-авторитет, за якою хотілося йти”
Олександр Подколзін, побратим та близький друг Ярослава Бособрода говорить, що загиблий воїн завжди був авторитетом та по максимум намагався всім радити і допомагати.
“Нам було за честь воювати зі Славіком пліч-о-пліч. Про таких людей повинні розповідати нашим дітям в школах, як приклад героїзму, порядності і патріотизму. В кожного спитайте про Бособрода, і малі й старші вам поганого слова не скажуть про нього. Це людина-авторитет, за якою хотілося йти, до якої хотілося прислухатись.
Від імені всіх побратимів висловлюємо вдячність Ярославу Володимировичу. І нехай вибачить за те, що не було нас поруч в останню хвилину”.
“Славік - наш янгол охоронець”
Старший лейтенант Сергій Осипенко з Абазівки, що в Зачепилівській громаді, служив разом з Ярославом Бособродом. Він постійно говорить про воїна в теперішньому часі, ніби Ярослав досі поруч з ним.
“Наш Славік прекрасна людина. Ми всі його звемо Славік, Славон, Славчик. Це топова людина і він ніколи не сидів без діла.
Перший раз побачились, коли розпочиналось повномасштабне вторгнення. Добровольці Зачепилівської громади згуртувались в територіальну оборону. Потім нас зібрали в військкомат і так сформувалась рота охорони. Пліч-о-пліч ми були майже 4 місяці. Ярослав був старшиною, а я – командиром взводу. Але, познайомились ближче, коли нас розформували по напрямках бойових дій на території країни”.
Ярослав Бособрод з товаришами Фото: з архіву героя матеріалу
Сергій розповідає про Ярослава, як дуже справедливу людину, яка завжди дотримувалась свого слова. Він ніколи не стояв осторонь, завжди допомагав. В усьому проявляв розумну ініціативу. Відповідальність за хлопців стояла у нього на першому місці. Він багато чого зробив, щоб наша команда працювала, як єдиний організм. Робив все можливе і неможливе, аби хлопці все мали для виконання бойових завдань.
“А найголовніше, було те що, коли прийшов час розподілення людей на бойові точки, деякі чоловіки почали ховатись. А Славчик, попри свій вік, сів в машину і ми всі разом поїхали по направленню. Запам’ятав, дуже, його слова, які тоді сказав нам не прикрашаючи ситуацію: “Ми знаємо чого тут зібрались. Не треба боятися. Морально готуйтесь до всього, бо знаємо, що на нас чекає”. Вся наша команда тепер впевнена на 100% – Славік наш янгол охоронець”.
“Завжди в розвідці робив капость кацапам”
Старші сержанти Анатолій Покуса та Олег Литвин були друзями, однокласниками та побратимами Ярослава. Разом з ним вони зустріли повномасштабне вторгнення росії в Україну.
“Були разом тут, в Зачепилівці, в загоні охорони. Вийшли всі і пильнували за порядком, взявши в руки свої рушниці, бо більш нічого не мали. Славік став ватажком цього руху. Потім разом достукались, щоб забрали нас до лав ЗСУ. Він посприяв тому, щоб ми всі разом з Подколзіним потрапили до 17 стрілецького батальйону, який починав свій шлях з Харківщини. Коли потрапили до Авдіївки, хлопці показали весь свій бойовий дух і хто, що вміє. Гуртували біля себе людей і люди йшли за ними.
Завжди було цікаво, як Славік йшов в розвідку. Зазвичай бійці збирають дані, залишають певні позначки. А Славон, окрім того, що потрібно з'ясувати, обов’язково, якусь капость зробить кацапам. Він завжди повертався до бригади в чудовому настрої”.
Ярослав Бособрод
Дзвінок Анатолію Покусі про смерть Ярослава змінив все життя. він не міг зрозуміти, як далі бути без товариша і рідної людини. Чоловік передзвонював ще кілька разів, аби переконатись в правдивості інформації, але друга більше не було серед нас.
“Мені подзвонили, сказали, що Славіка більше немає і треба сповістити всіх про смерть побратима.
Я спочатку не зрозумів. Передзвонив, перепитав, правда чи ні. Потім зателефонував тим, хто був поряд зі Славіком на завданні. Зрозумів, що це правда. Я стояв і не міг дихати. Треба подзвонити рідним і усім товаришам. Я не знав, як взяти себе в руки і це зробити. Не вірилось, що Славіка з нами більше немає. А в голові його слова: “Друзі, мені б побільше патронів, я зробив би і не таке. Я з ними ще повоюю”.
“Всі до нього тягнулись”
Солдат гранатометник Володимир Пащенко з Краснограда каже, Ярослав був світлою людиною. Завжди активний, у будь-якій ситуації знаходив позитив. Навіть якби не мав броні і каски, все одно пішов у бій.
“Найпершим долучився до формування охорони місцевості. Такого патріота своєї батьківщини, ще пошукати. Коли його пригадую, одразу посмішка на обличчі. Компанійська людина. На всі випадки життя мільйон веселих історій. Проробив все життя в поліції. Все і всіх знає. Такий активний, іноді здавалось, що він на батарейках, які завжди заряджені. Для нас всіх був прикладом. Всіх згуртовував. Ми всі до нього тягнулись. Дуже спортивний і активний. Грали разом в баскетбол та тягали штангу, різниця в віці ніколи не відчувалась.
Був випадок, коли треба було копати окопи, всі почали скиглити, бо це дуже тяжка робота. Славік довго не думаючи, всіх спочатку добрезно вилаяв, а потім, взяв лопату в руки і сам почав копати. А ми сіли навкруги біля нього, група підтримки”.
Ярослав Бособрод з побратимами Фото: з архіву героя матеріалу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
