Пишаємось нашим зовсім молодим поколінням, в яких живе бойовий дух козацького роду. Невгамовні юнаки, які пліч-о-пліч йдуть в пекельний бій з досвідченими солдатами. Наш герой Олексій Левченко один з таких відчайдухів. 18-річний стрілець ДШВ солдат 13-ї роти ІІ-взвводу 4-го батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ за короткий термін перебування на фронті вже має багато контузій і через велику кількість боїв має поранення та розірвані зв'язки кистів обох рук.
До редакції Красноград.іnfo звернулась жінка з проханням про допомогу для свого племінника солдата, який має ускладнення після поранень - не відчуває пальців обох рук.
Я можу, я буду
Олексій Левченко народився в Царедарівці, Лозівський район. До Краснограду їздив часто в гості до рідної тітки Катерини. В 2020 році вступив до Красноградського професійного ліцею і переїхав до Катерини. В 2022 році коли почалось повномасштабне вторгнення, Олексій додому в Царедарівку вже не їздив, бо там почались бої. Рідна тітка залишила свого любимого племінника у себе - отримав статус ВПО. Дядько Олександр одразу приєднався до місцевої ТРО, а після пішов захищати кордони держави. Олексію стало не по собі, що він вдома, а дядько на фронті. На той момент йому виповнилося лише 16 років і це його не зупинило, коли йшов з дядьком до ТЦК та його не забрали.
"Мені сказали, що ще не прийшов мій час. Я вдома не знаходив собі місця. Кожен раз, коли дізнавався про свою Царедарівку, чи взагалі новини, де йшло про вбивства людей і дітей, мене аж вивертало зсередини. Кожен раз, задавався питанням до чого тут мій вік. Я дорослий і все усвідомлюю. Ну, чим я відрізняюсь від тих хлопців, що зі зброєю в руках на передовій. Коли виповнилося 17 років, на наступний день, 10 грудня я поїхав до Царедарівського ТЦК - мені і там відмовили. Лише в цьому році таки вдалось вмовити всіх у Красноградському військкоматі піти добровольцем на фронт. Хоча і дивились на мене спідлоба, разів сто запитали чи точно я хочу туди. Так, я готовий, я не не зможу - я можу і буду. І, вже 25 червня з побратимами був на фронті", - розказує Олексій.
Олексій Левченко мав піти до лав морської піхоти. Але був направлений до ДШВ і бойову підготовку пройшов у Житомирській області. Строк навчання невеликий - 28 днів, але, Олексій говорить, що йому все сподобалось. Звісно, перший тиждень було важко на навчанні та потім все стало на свої місця. Стрільба, мінування, стратегія, оперативність, витривалість до бойових дій - це те, з яким багажем знань він поїхав у Авдіївський напрямок. Хлопців забрали на розпорядження, де Олексія поставили старшим, він мав заводити людей. Йому видали "бика", рацію і відвезли в Донецьку область до командування. Ознайомили з мапою - позиції, де заходити та виходити. Хлопців четверо, їм страшно зовсім не було.
Олексій Левченко.Фото: архів солдата.
З пораненими руками ніс "Скалу" на руках
"Найстрашніший день був коли рашисти почали атаку з окопів на проти нашого бліндажу за 5 метрів. Прилетіла перша граната і нас контузило. Осколкові поранення в усіх. У мене осколок потрапив в лікоть і порвав зв'язки, але я на той момент нічого не відчув, окрім того, що перестав рухати декількома пальями на руці.
Прийшли всі до тями, зібрались з думками. Я сказав: - або ми починаємо, або тут залишимось назавжди. Максимально швидко спланували свої дії і розпочали бій. По зброї у нас було все на рівні. Інші позиції розбиті, то ми і кидали все, що можна з бліндажа. По нам крили мінометами, РПГ, смертоносний "сапог" - це ми між собою називаємо СПГ, дрони FPV - ми вже думали, що нам прийшов каюк.
А ми що, нічого ж не видно, голови висовували з бліндажа та дивились куди бити. Ми теж насипали гадам тоді добряче. Коли вже почули крики орків, зрозуміли, що влучили. Відчували себе, як у грі "морський бій" - мимо, поранено, вбито. Закидали гранатами, по рації попросили про допомогу, бо закінчувались гранати. Все було зроблено чітко. Завдання виконано.
Я пишаюсь своїми хлопцями. Найстрашніше це те, коли втрачаєш хоча б одну бойову одиницю. Така ситуація призводить до погіршення та послаблення в середині бойового завдання. Ми всі поранені, але вийшли живі і пішли по новому направленню", - ділиться спогадами Олексій.
Хлопці вийшли з бліндажа. Попереду 300 метрів відкритого поля, у орків, як на долоні. Зброя наших вся згоріла ще в бліндажі поки відстрелювались. Власне, прикриватись нічим. Біжать, по ним стріляють, наче епізод зі страшного фільму. Лишається ще декілька метрів до євакуації і тут, за групою Олексія летить ефпівішка - FPV дрон. Не так страшний міномет, коли знаєш, що летить дрон, керування яким здійснюється за допомогою - FPV пілотування. Він влучає в побратима, що біг поруч з нашим героєм. Хлопцю розірвало ногу. Осколки дрона полетіли на Олексія в руки... і знову руки... Поранено декілька пальців лівої руки. Солдат "Скала" лежав, але їм не можна було до нього наближатись. Він почав кричати, щоб всі бігли далі, а він впорається, доповзе. Аероевакуація прибула вчасно та всі побігли за "Скалою". Дрони, міномет. Одяг на хлопцях горів, наче папір. Коли добігли до пораненого, побачили розчавлене тіло, хоча ще при тямі. Рашисти зробили свою брудну справу. Олексій з пораненими руками, разом з військовими надали першу домедичну допомогу. Левченко поніс його на руках до бліндажу. Там і помер, у нього на очах, на його руках. Групу Олексія евакуювали разом із загиблим "Скалою".
18-річний Олексій Левченко стрілець ДШВ солдат 13-ї роти ІІ-взвводу 4-го батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ.Фото: архів солдата.
Мій безстрашний Олексій
Вже одного разу, Катерина Скаліух, на початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України відправила на війну свого чоловіка Олександра Кухарічева рядового стрільця 2 роти 1 взводу 121 окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Племінник Олексій не міг сидіти вдома коли дядько на війні. Не дивлячись на свій дуже юний вік він все ж таки умовив ТЦК і став добровольцем ДШВ.
"Олексій сам з Лозової, переїхав до мене коли навчався в Красноградському професійному ліцеї. Коли почалась війна вже не повернувся додому, бо там почались бої. Отримав статус ВПО саме тут в Краснограді. Відмовити від служби я його так і не змогла. На початку червня поїхав на навчання - 28 днів навчання... 28 днів... йому ж 18 тільки. По закону мав три місяці навчатись. Отже, в кінці червня він вже був на "нульовій". Мій безстрашний Олексій.
Нещодавно, майже 5 діб не виходив на зв'язок. До його побратимів теж не могла додзвонитися. Почала шукати номери фельдшерів, що приймають поранених. Вже пізніше Олексій написав мені, що поранений.
Сьогодні забрала його. Починаємо лікування, а потім реабілітацію", - зі сльозами на очах розповідає Катерина.
Катерина Скаліух звертається до всіх небайдужих по фінансову допомогу, та по допомогу з військовим одягом та взуттям. Їй дуже важко з двома дітками, з чоловіком, який списаний. А тепер племінник потребує лікування та довгий, важкий шлях реабілітацій. У нього розірвані зв'язки на руках - не відчуває пальців. Його евакуювали з поля бою без нічого. Тобто, потрібно відновити військовий одях і все спорядження. Пані Катерина не в силах все потягнути... а ми знаємо прекрасно, що все треба купувати самим.
Друзі! Звертаємось до всіх небайдужих. Долучайтесь. Будь ласка.
Номер карти: 5168 7521 0378 6540
Якщо можете допомогти одягом військовим та взуттям будемо дуже вдячні - зріст 190, розмір ноги 42-43. телефонуйте: 0993869078
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
