Ганна Коношко начальниця відділу культури Кегичівської селищної ради Красноградського району. Пані Ганна - берегиня українських традицій писанкарства. Вона відкрила художній відділ в Чапаєвській музичній школі. Заснувала і стала солісткою народного фольклорного етнічного колективу "Палагеєвська криниця", а також музичного колективу "KegichBand".
У розмові з Красноград.info Ганна Коношко розповіла про особливості писанкарства в Україні, заснування колективів, благодійні збори для ЗСУ та зустріч коханого Миколи.
Магічне писанкарство
14 липня 1980 року в Кегичівці в сім'ї Георгія та Любові Дзябури народилась дівчинка, якій дали ім'я Ганна. Вже з дитячого садочку була активною і непосидючою. А в школі жоден захід не обходився без неї. З усіма вчителями мала прекрасні та дружні відносини. Ганна каже, що в Кегичівській школі працювали і працюють прекрасні люди, вони для неї, як міцна родина.
"Вже в 9 класі постало питання вибору майбутньої професії. На той час закінчила музичну школу по класу фортепіано. Дуже любила малювати та в Кегичівці не було художньої школи. Отже, на терезах співи чи малювання. Але вирішальним стало рішення про вступ до Миргородського Державного керамічного технікуму ім. М. Гоголя в 1996 році. Навчалась п’ять цікавих, чудових, насичених студентством років. Прекрасні викладачі і, не дивлячись на те, що технікум саме керамічного мистецтва та я для себе відокремила основи малюнка, орнаментики і особливих композицій. Закінчила ВИШ, як художниця керамістка і дипломна робота була - набір керамічних тарелей.
Ганна Коношко демонструє свої вироби.Фото: з архіву героїні матеріалу
Вже потім всі навички народних ремесел я сама освоювала і удосконалювала. Займалась розписом, витинанкою та писанкарством. З керамікою працювала тільки в студентські роки, бо далі були цікавіші ідеї та творча робота.
Важливе місце в моєму житті зайняло писанкарство. Неймовірна і копітка робота, яка дивує всіх, а головне те, що писанкарство - потаємне, народне і тільки українське мистецтво. Писанка ідентифікує нас, як українців. Зараз великодні свята, і саме писанка є їх невід’ємним атрибутом. Духовне коріння, що об’єднує нас в єдиний народ", - говорить Ганна Коношко.
Писанка створюється на яйцях за допомогою писачка, воску, послідовного нанесення малюнка та декількох занурень в кольорові фарби для отримання багатошарового різнокольорового малюнка. Довгий процес розпису, який після фінішного видалення воску дивує своєю магічною красою.
- Крапанки - це яйця, на які гарячим воском наносяться плями, цяточки, після чого занурюють у фарбу, знов наносять крапки, занурюють в іншу фарбу і так далі. Потім віск видаляють, а на яєчках залишаються різнокольорові цяточки.
- Крашанки - яйця крашені в один колір, здебільш червоний. Вважалося, що вони володіють цілющою силою. Людина, яка хворіла мала її підвісити на нитку і носити на шиї. Казали, що крашанка вбирає в себе хворобу того, хто носить. А на новосілля, амулети з червоних крашанок обрамлених в пшеничні колоски вішали над дверима.
- Дряпанки, шкрябанки - це чисте, або забарвлене яйце, на якому потім за допомогою металевого вістря дряпають візерунки.
- Мальованка - це нанесення на яйце авторські художні малюнки.
Пані Ганна каже, у мистецтві розпису яєць особливе значення відіграє колір. При цьому треба розуміти, що кольори писанки можуть “розповісти”:
- чорний - зв’язок з землею;
- червоний - колір крові, роду та Воскресіння;
- білий - чистота прагнення до високих духовностей;
- жовтий - символ зерна, достатку та сонця;
- блакитний - небесної божественності, води, повітря і зародження життя;
- зелений - колір весняного оновлення, родючості та багатства;
- коричневий - дари матері-землі, оберіг від злих духів.
У 2002 році Ганна Коношко відкрила художній відділ у Чапаєвській музичній школі та почала там працювати вчителем малювання. Кожен день 10 років поспіль вона долала 12 км аби вчити дітей прекрасному. Паралельно працювала в Кегичівській художній школі. Виховала не одну когорту талановитих дітей, з якими неодноразово перемагали на обласних та Всеукраїнських конкурсах. Особливим для Ганни Георгіївни є Харківський фестиваль традиційної народної культури “Кроковеє коло”, звідки кожен рік повертались до рідної Кегичівщини з перемогою в номінаціях художній розпис, витинанка та писанкарство.
"Пізніше, вже коли відбулась, як дружина та мати двох доньок, здійснила ще одну заповітну мрію і здобула музичну освіту в Харківській державній академії культури на кафедрі народного співу. В 2009 році стала засновницею та солісткою фольклорного колективу з Високого "Палагеєвська криниця". Учасниці колективу талановиті літні жінки, носійки етнічного й естетичного погляду народу, який нерозривно пов’язаний з життям і українським побутом. "Палагеєвська криниця" брала участь в Сорочинському ярмарку, народних фестивалях в Києві та в різних областях країни.
Фольклорний колектив "Палагеєвська криниця".Фото: з архіву героїні матеріалу.
У 2018 році їду з Кегичівки в Люботинську спеціалізовану школу-інтернат “Дивосвіт” працювати вчителем малювання, де цей гурток довела до звання “Зразковий”. А вже коли утворилася Кегичівська громада, мене запросили взяти участь у конкурсі на посаду керівниці відділу культури. Як то кажуть, все зіграло на мою користь, бо Кегичівка то мій рідний дім. І в 2021 році 9 березня я приступила до своїх нових обов’язків начальниці відділу культури Кегичівської громади. Майже рік цікавої і творчої роботи, а тут - війна. Я пишаюсь насамперед своїм відділом і своєю командою. Це люди професіонали", - з захопленням розповідає Ганна Коношко.
Ганна Коношко з дітьми Люботинської спеціалізованої школи-інтернат “Дивосвіт”.Фото: з архіву героїні матеріалу.
Талановитий колектив "KegichBand"
"Всупереч війні Кегичівка прийняла прекрасних переселенців. Мій одногрупник Дмитро Островерх, заступник директора Дергачівського будинку культури, декілька тижнів просидів в підвалі з родиною, і я прихистила їх у себе. Пізніше Дмитро очолив вакантне місце директора Центру культури і дозвілля, тож зараз він очолює клубну систему Кегичівщини. І саме він є художнім керівником вже відомого “KegichBand”. Анна дружина Дмитра при ЦКІД веде вокальний гурток", - розповідає Анна.
До складу колективу нині входять:
- барабанник - Роман Іванов, професійний барабанник, переселенець;
- бас-гітара - Дмитро Островерх;
- соло-гітара - Юрій Волошин, професійний музикант, учитель по класу гітара Кегичівської школи мистецтв;
- клавішниця - Оксана Ястребова, методистка Кегичівського відділу культури, переселенка;
- клавішник - Руслан Лисенко, піаніст, працівник культури.
- солістка - Ганна Коношко та всі члени команди.
Вже два роки “KegichBand” виконує українські пісні на благодійних вечорах. На зібрані музикантами кошти вже купили банно-пральний комплекс для захисників, пристрій для розмінування, тепловізори, дрони та інше.
Також готуються до нової благодійної музичної програми, яка пройде в Красноградському краєзнавчому музеї.
“KegichBand” - це люди, які вперше зустрілись на репетиціях, і без зайвих слів почали грати та творити чудову українську музику. З часом вирішили зняти кліп на пісню “Червона калина”.
Ганна Коношко з музичним колективом "KegichBand”.Фото: з архіву героїні матеріалу.
Війна затягнулась надовго
Лютий 2024 року запам’ятається Ганні Коношко надовго. Її дві донечки були не вдома. Старша в Харкові з чоловіком та місячним малюком на руках, а молодша на навчанні в Дніпрі. Паніка, безперервні дзвінки і страх за рідних. Коли діти приїхали до Ганни, лише тоді серце матері заспокоїлося. А далі найважче - бути завжди в гарному гуморі, не падати духом, підтримувати один одного і не забувати про допомогу близьким та рідним, переселенцям, а найголовніше - захисникам.
"Я 24 лютого пішла на роботу. Підлеглим пояснила ситуацію і попросила лишатись вдома. В той день на селищній нараді всіх присутніх скоординували, як далі бути. А я від безвихіддя сіла писати писанку. Вклала в неї всі позитивні думки, вона і зараз стоїть на моєму столі як оберіг. А далі утворився такий волонтерський штаб неформальний. Наші односельці зносили продукти харчування та одяг і за пів дня заповнили ціле приміщення. Кожен ранок відправляли хлопців на захист країни, одягали їх в теплий одяг, який принесли, бо всі були не підготовлені до цієї клятої війни. Складали також і продукти, тому що не в усіх була можливість зібрати продуктові набори для першої потреби. Біля військкомату підбадьорювали наших захисників, давали настанови. Для половини з тих, хто сідав тоді в автобус, дорога стала в один кінець. Але ми не перестаємо ними пишатися і вклонятися їх мужності, як і тим, хто досі стоїть на варті захисту країни.
Ще закарбувалося в пам’яті, як люди їхали і їхали, везли допомогу, хто картоплю, хто моркву, консервації, сало, м’ясопродукти. А приїхала машина, виходить бабуся, в руці відеречко маленьке з цукром, а на ньому декілька пакетів чаю та полотенечко для бійців. Перші дні повномасштабної були переповнені неймовірною згуртованістю, людською добротою. Але найбільший страх був, що все може затягнутися надовго", - зі сльозами на очах розповідає пані Ганна.
"Для більшості українців війна - це найстрашніше, що могло увірватися в мирне життя українців. Але, якби не ця біда, то я б не знайшла своє кохання, мого Миколу. Познайомились вже на початку повномасштабної. Зустріч була випадкова, але доленосна. Ще на початку повномасштабної наша музична команда готувала вітальні номери до Дня Збройних Сил України для їх бригади. Все наче було домовлено, ми знаємо куди і для кого ми їдемо та кожну секунду все змінювалось. І в останню хвилину дізнались, що нікуди не їдемо. Тож, записали для них онлайн привітання з нашими піснями.
Микола для мене, а я для нього - наче всесвіт. Він мені завжди співає:
Ти - моя скеля, тримай мене міцно.
Без тебе - пустеля, без диху, без кисню.
Ти - мої гори, верхівка Говерли", - з теплотою в серці говорить про кохання Ганна.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
