Людмилу Чуфарову - знає все місто. Повз її прилавок з овочами та фруктами важко пройти. Все свіже і красиве, а головне нашого виробника. Вона своєю працею заробляла репутацію роками. Це легко зрозуміти по найбільших чергах, приємному обслуговуванні та найтепліших усмішках!
Ми поспілкувались з Людмилою, прогулялися по ринку. Послухали цікаві історії з життя нашої геройки. Красноград.info ділиться з вами про важкий тернистий шлях жінки, яка 20 років присвятила себе торгівлі.
Людмила ЧуфароваФото: з архіву героїні матеріалу
Відвідати Красноградський ринок - одна з улюблених справ багатьох жителів району. Люди приїжджають сюди з далеких та сусідніх сіл, щоб купити найнеобхідніше та всілякі смаколики. Найбільші черги у тих продавців та продавчинь, що «перевірені роками». Покупці стоять у довгих чергах за запашним хлібом та різною випічкою, за овочами, фруктами, мясом, рибою, олією, молоком та іншим. Що стосується не продовольчих товарів, то їх поменшало на ринку, а прилавки з одягом та взуттям масово закриваються – їх у Краснограді стало значно менше ніж було декілька років тому, до війни.
Атмосфера на ринку вражає: у величезних чергах незнайомі люди спілкуються між собою про буденність, ціни, розповідають де краще купувати певні продукти, а де не варто. Продавці та продавчині не забувають жартувати, «скидати ціни», і обов'язково запрошують приходити ще!
Красноградський ринокФото: фотоархів міста
Дівчина з Малинівки
У Чугуєві в Малинівці 23 червня 1972 року в сім'ї Влодимира та Лідії Чуфарових народилася дівчинка Людмила. Маленька, спритна красуня, яку виховували бабуся Олександра Дем'янівна з дідусем Михайлом Павловичем. Мати Людмилки працювала в Харкові на заводі.
"Я в дитячий садок не ходила, зі мною займались бабуся з дідусем. А коли пішла до школи, була грамотніше, ніж дітки після садочку. Бабуся Шура та дід Міша ніколи не сварилися, жили в любові та злагоді. І мене так виховували. Їх любили усі сусіди, тому, кожен день вдома були гості.
Я була дуже балувана, шкодна дитина, але мене ніколи не ругали. Бабуся так викручувала ситуацію, що в кінці, навіть хвалила мене за мої витівки. Тільки раз мені по попці дала. Мама працювала в Харкові на підшипниковому заводі. А я прокинулась вночі мами немає, ну і почала збиратись у Харків. На босу ногу взула чобітки, шапку взяла, светрик одягла і все, готова. Пішки збиралась йти з Малинівки до Харкова. Ой, я тоді бабусю вивела із себе, ото вже її роздратувала." - розповідає з посмішкою Людмила.
Маленька ЛюдмилаФото: з архіву героїні матеріалу
Навчалась в школі одразу в двох класах
Селище Малинівку, на той час, знав весь союз. По-перше: в 1967 році там знімали фільм "Весілля в Малинівці". По-друге: в Чугуєві народився видатний художник Ілля Рєпін, який часто відпочивав в Малинівці. По-третє: на території Малинівки розташовувався танковий випробувальний полігон. Саме через військову частину там проживали багато сімей з дітьми, що приїхали з Німеччини, Узбекістану, росії та з інших країн, які не володіли українською мовою. Тож, Людмила коли пішла до школи, не знала де навчатись: чи в російському класі, чи в українському.
"Дітей багато було в селищі, особливо з Німеччини. Школа в нас була одна, тому зробили два класи. На першу зміну навчали дітей за українським напрямком, на другу зміну навчались російськомовні діти. Я не знала, що обрати, тому, ходила і на першу зміну і на другу. Мені так подобалось, два класи і такі дружні діти були. Але директор наполіг на тому, щоб я зробила вибір, бо навчатись в двох класах - це нонсенс.
Школа була чудова. Та і часи тоді були інші. Завжди десь нас носило, то змагання, то колгоспи, екскурсії, походи. А було, збігали всим класом в кіно. Потім в кабінеті директора червоніли. Дуже подобалась вчителька з англійської мови Алла Миколаївна. Красива, елегантна така, і англійську викладала гарно, але то все не моє." - пригадує пані Людмила.
Шкільні роки ЛюдмилочкиФото: з архіву героїні матеріалу
Навчитись малювати, вийти заміж за військового і зіграти весілля в Малинівці
Кожна дівчинка, що народилася в Чугуєві мріяла про три бажання: навчитись малювати, вийти заміж за військового і зіграти весілля в Малинівці. Але наша героїня була не з тих дівчат, що носять рожеві окуляри. Людмила мріяла про торгівельне училище і про те, як красива стоятиме за прилавком, пропонуватиме товар покупцям. Якщо сильно захотіти, то всі бажання здійснюються.
"Ми з дитинства знали і про художника Іллю Рєпіна, і про фільм "Весілля в Малинівці", і про танковий полігон. Між собою говорили, що треба навчитись малювати, вийти заміж за військового і зіграти весілля в Малинівці. Та не так все сталося. Навчалась в школі добре, але чомусь, мене з дитинства тягнуло до торгівлі. Мріяла про промгрупу: стоїш така собі за прилавком, товар показала, покупець пішов сплатив, чек приніс, товар забрав. Поки мама була на роботі я пішла до торгівельного училища документи віднесла. Але матуся не зраділа моєму рішенню, бо мріяла про інститут. Забрали документи, повернулась до школи. Так я закінчила 10 класів. І віднесла документи в те саме торгівельне училище. На що мама сказала:
- І чого ми наряжались? Тільки втратили два роки! Люда, Люда!" - розповіла з гумором наша геройка.
Училище Люся закінчила на відмінно. Директор пропонував залишитись працювати у них майстром та за співбесідою вступити в торгівельний інститут. Але, Людмила повертається в Красноград до батьків. Йде працювати в магазин продавчинею, який був через дорогу, навпроти їх будинку.
Людмила разом зі своїми одногрупницями Фото: з архіву героїні матеріалу
Робота всього життя
В Красноград переїхала в 1990 році працювати в магазин продавчинею, робота подобалась. Молода, 22-річна красуня серед дорослих жінок, наче квітка була. Покупців побільшало, в магазині зміни почались. Людмила все робила від душі, навіть коли машина з товаром заїде, вона перша хто бігла приймати його. Вагітною їздила по товар у Харків де почались перейми.
"Робота всього мого життя. Мені так подобалось, що я готова була і вдень і вночі там працювати. Товар Міськторг завезе, тільки встигай бігати туди-сюди, аби все отримати, порахувати, розкласти по полицях. За день могло бути до 250 машин, черги біля прилавку.
Через півтори року країна стала незалежною, все почалось "розвалюватись". Людей масово звільняли, закривалися магазини. А наш залишився сам на сам з проблемами, тому колектив обрав мене директором. Через вісім років вирішили вийти на ринок зі своїм товаром - була виїздна торгівля.
А вагітною, працювала до останнього. Поїхала до Харкова по товар. Їздили по всих базах, а в мене почались схватки. Нічого, все в машину завантажила, приїхала в Красноград все розвантажила в склад. На наступний день пішла в лікарню, а на мене дивляться лікарі великими очима, одразу відправили на УЗД. Як вже пізніше сказали, що я могла народити ще в машині коли товар завантажувала. Так і народилась моя красуня Катерина. Мама приносила її в магазин, я її погодую і знов ставала до роботи." - ділиться зі спогадами Людмила.
Людмила разом зі своїми друзями за прилавком Красноградського ринкуФото: з архіву героїні матеріалу
Поїхала в Харків за товаром, а зустрілась з війною
Так і проходять рік за роком. Кожен день на ринок в дощ, в сніг, в мороз, під пекуче сонце. В неділю декілька разів їхати по товар хто зна куди, а все для того, щоб завжди був свіжий товар на прилавку. А скільки було втрат, ніхно про те навіть і не замислюється. В один з таких днів на базі в Харкові, наша героїня зустрілась обличчям до обличчя зі страшним ранком 24 лютого 2022 року. Паніка, обстріли, машини, які люди побрасали, щоб врятувати своє життя. Ступор, в голові одне питання, як звідси виїхати живою.
"Важкі дні були, за кермом їздила вже сама. Вночі їдеш за товаром, щоб вранці на прилавку було все свіже. Цікавих історій багато. Ось, тільки приїхала додому, ніч. Загнала у двір машину залишила відкритим двері, було спекотно, щоб холодний вітерець зберіг овочі і фрукти свіжими. Вранці виходжу а машина порожня, порожня.
А ось, ще історія. Мороз, все вигрузила в склад біля дому. Залишила наніч обігрівач. Бо лежить 20 тон картоплі, капусти 100 мішків, цибуля, морква. Вночі стукає таксист у вікна, каже, що горить склад. Дякую йому, що саме в ту хвилину він проїздив там, побачив і попередив. Все горить, а поруч будинки де люди живуть. Вчасно попередив. А скільки було випадків коли за кермом вночі засинаєш. Очі закриваються, спати хочеться, або сонце засліплює.
Небезпека чекає нас там де ми її не чекаємо. Їду собі по трасі, чогось вирішила запрвити машину, хоча я це робила, зазвичай, коли поверталася додому. В ніч на 24 лютого я вже була в Харкові на базі. По дорозі бачила багато техніки військової. Було моторошно. Поки я все завантажила в автівку товар і вже збиралась виїжджати до Краснограду, аж тут почались обстріли, і було добре чутно вибухи. Пам'ятаю кожен вибух і як всі реагували. Виїхати з Харкова стало проблемою. Люди побрасали автівки, всі біжать кудись. Заправки "в секунду" всі порожні. Я додому доїхала за 4 години. В Краснограді у людей така сама паніка, місто забито навіть не місцевими, а переселенцями. Я спочатку і не одразу зрозуміла, що коїться в центрі міста. Дякую своїй донечці, яка підтримала в важку хвилину і протягнула руку допомоги." - ділиться зі своїми хвилюваннями пані Людмила.
Людмила з донькою КатериноюФото: з архіву героїні матеріалу
Талановита мама, талановита донька
Людмила талановита жінка. Це ще з дитинства так було. Будь-яка справа в руках ладилася. Вміла стригти, а зачіски робила такі, що в перукарнях та салонах краси такого не вміли. Донька Катерина вже давно почала працювати в індустрії краси, її знає весь Красноградський район. Запропонувала мамі працювати разом. Тепер так і є.
"Коли почалась війна, мені було дуже важко. Товару немає, а їздити самій на бази вже було небезпечно. Скрутно було та на кожен випадок являється проведіння. Я давно стригла друзів і зачіски робила таки, що в перукарнях заздрили. А донька моя Катерина давно вже в бьюті індустрії працює. Запропонувала працювати разом. Потрібна допомога, особливо коли просять і макіяж і зачіску одразу.
Я в цьому напрямку пройшла вже багато навчань. Підвищую кваліфікацію. Наразі, я майстер своєї спави - другої важливої справи свого життя. Це теж приносить задоволення, але ринок кидати я не збираюсь, бо то була моя мрія з дитинства - працювати в торгівлі."
Перукар-стиліст Людмила ЧуфароваФото: з архіву героїні матеріалу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
