Переселенці, які нині живуть в Краснограді, з сумом і радістю пригадують свої рідні міста, з яких довелось виїхати під час повномасштабної російської агресії в Україні. Це люди, чиє життя поділилось на “до” та “після”.
У когось в спогадах лишились найяскравіші моменти життя в містах, де вони жили, а в когось – страшні дні і ночі в підвалах та погребах. Та мрія у них одна на всіх – скоріша перемога, відбудова рідних міст і прекрасне квітуче майбутнє України.
Красноград.info поспілкувався з переселенцями та дізнався про те, за що вони люблять рідні міста.
Марина з Лисичанська Луганської області
Марина
Все своє життя Марина присвятила дошкіллю. 20 років пропрацювала в Лисичанському дошкільному закладі. Всього 5 років їй лишалось до виходу на пенсію. Війна поділила її життя на “до” та “після”. Тепер в спогадах живе її мальовниче місто. Марина згадує свою домівку зі сльозами на очах. Вірить, що війна обов'язково закінчиться і вона повернеться до свого рідного будинку. Вона впевнена, якщо повернутися до свого Лисичанська, то спільними зусиллями все можна відновити.
“І буде Перемога на землі! І буде Україна!” – говорить жінка.
Катерина дуже сумує за своїм Харковом
Катерина
Катерина народилась в Харкові, навчалась там і прожила все життя. Вийшла заміж і народила першу дитину. Коли почалась війна їй довелось разом з маленьким синочком, якому на той момент було близько дев'яти місяців, виїхати з рідного міста в нікуди.
З великою радістю пригадує Харків, де можна було прогулятися ввечері по центральному парку, посидіти біля фонтану. Вона розуміє, що останнім часом в Харкові поменшало вибухів від ракет, але повертатися їй дуже моторошно. Сподівається на перемогу і на майбутнє дитини саме в рідному Харкові.
Олена все життя прожила в Харкові, рік в Дергачах
Олена
“Я все своє життя прожила і провела в Харкові. Там покохала свого майбутнього чоловіка, вийшла заміж, народила сина. Але так сталося, що ми переїхали в Дергачі. І тільки почали облаштовуватися, приводити до ладу будиночок, в якому оселилися, почалась повномасштабна війна.
Невеличке місто Дергачі прийняло нас дуже добре. Молода сім'я, яка мала свої плани на майбутнє. Як не дивно, все обірвалося в одну мить не тільки в мене, а й і в усієї країни. Але вірю що кожен повернеться додому в кожного все налагодиться, і наші діти будуть підростати в процвітаючій країні”.
Оксана з Торецька Донецької області
Оксана
“Якби ви бачили наш Торецьк. Він невеликий, але дуже мальовничий. Є в нього особливість своя - це шахтарі. В нас дуже багато шахт і це наша візитівка. Але лютий минулого року все змінив. Зруйновано майже все.
В моїх спогадах місто лишилось таким чудовим, таким яскравим. Місто, де багато дітей, багато людей, багато посмішок і добрих слів.
Я вірю в те, що все відновиться, і що в один прекрасний день ми разом з сім'єю повернемось до рідного дому, рідного міста”.
Маргарита з Куп’янська
Маргарита
Своє місто Маргарита Анатоліївна любила дуже щиро. Все своє життя пропрацювала диктором, методистом та інструктором. Всі свої сили віддала масовій культурній роботі. З гордістю розповідає про свою роботу, яка прославляла Куп'янськ.
“Я дуже люблю своє місто. Я дуже люблю людей які живуть в моєму місті. Я мрію, аби швидше закінчилась війна і ми всі зібралися в Куп'янську, аби його відбудувати, відновити. Я дуже хочу зустрітися з людьми, яких я знаю, хто мене знає. Я хочу обійняти їх, і хочу, щоб мене обійняли.
А ще, я хочу подякувати Краснограду, особливо Красноградському педагогічному фаховому коледжу, який радо прийняв нас у своїх стінах”.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
