Кожен експонат в музеї — це маленька історія, а кожен відвідувач — частина великої спільноти. Музеї об’єднують людей за інтересами, це простір для діалогу. А отже, місце для суперечки, адже навіть об’єднані спільною метою українці можуть добряче конфліктувати. І це не погано. Іноді потрібен просто гарний модератор чи фасилітатор або просто комунікаційний менеджер.
Про суперечки й конфлікти, сучасні виклики, що постали перед українськими музеями говорили з Валерією Шевченко, керівницею відділу комунікацій Одеського національного художнього музею. Запитали також, як можуть невеликі регіональні музеї розвивати власний бренд малим коштом, виключно комунікацією (спойлер — не можуть).
Виявляється, музей — цінність, його можуть зруйнувати, відібрати
— Валеріє, давайте познайомимо вас з нашими читачами. Як ви стали головою відділу комунікацій Одеського національного художнього музею?
— Ще зі студентських років я працювала у сфері культурної журналістики. Спочатку в Києві, а потім, переїхавши до Одеси, продовжила займатися улюбленою справою. Писала як для національних, так і для локальних видань. Навіть спробувала себе у ролі засновниці онлайн-медіа про культуру. Однак через відсутність досвіду у створенні проєктів та веденні соціальних мереж, за півтора року мені довелося закрити його. Цей досвід став для мене дуже цінним.
Протягом дев'яти років активно розвивалася в культурному середовищі, знаходячи нових друзів і колег. Робота журналіста насправді важка, з часом я відчула вигорання та вирішила спробувати себе в ролі піарниці.
Валерія Шевченко
Культура завжди була невіддільною частиною мого життя, я черпаю натхнення з мистецтва, кіно та літератури.
Моїм першим великим досвідом став міжнародний фестиваль сучасної фотографії «Odesa Photo Days». З того часу, з 2018 року активно співпрацюю з фестивалем. Також я працювала в одеському «Зеленому театрі» (місце проведення концертів, фестивалів, виставок тощо під відкритим небом — прим. ред) у музеї сучасного мистецтва та на різних фриланс проєктах, пов’язаних з культурою, мистецтвом.
Отже, як я потрапила до одеського художнього музею — протягом п'яти років Олександра Ковальчук, заступниця директорки з розвитку художнього, запрошувала мене долучитися до їх команди, але з різних причин у мене не виходило приєднатись до них. Зрештою, у вересні цього року нарешті я очолила комунікаційний відділ музею.
— А чому саме культура?
— Я вірю у важливість культури для суспільства та себе, це не лише про розваги. В першу чергу — про саморефлексію, самоаналіз та про краще розуміння себе та навколишнього світу.
— Чим були музеї в Україні до війни й чим стали зараз, яке в них майбутнє?
— Моє бачення ролі музеїв не зазнало суттєвих змін ні до, ні після початку війни. Хоча для багатьох війна 2014 року стала переломним моментом, для мене музей завжди був місцем, яке, окрім того, що зберігає та передає наступним поколінням культурну спадщину, є місцем діалогу, роздумів та самопізнання. Це центр для формування думок та пошуку сенсів, розмови з собою.
Мені здається, з початком війни у 2014 та особливо з початком повномасштабного вторгнення, ми більше зрозуміли цінність культури. Бо побачили що це таке, коли музеїв немає, коли з них все вкрали, що це таке коли треба евакуювати колекції. Українці пройшли шлях від сприйняття музею як належного до чогось, що дуже цінне, що у тебе відібрали.
Майбутнє українських музеїв пов'язане з великими викликами: відновлення зруйнованих будівель, поповнення колекцій та переосмислення спадку та впровадження цього всього в новітню реальність, адже ми багато чого успадкували від радянського часу. Особливо це важливо для державних музеїв, в зоні їх відповідальності лежить те, якими будуть колекції для наступних поколінь.
Однак, навіть в таких драматичних обставинах, музеї демонструють свою здатність адаптуватися, існувати та бути суспільним хабом без колекцій чи інколи без будівлі.
Приклад тому — знищений у Харківській області музей Сковороди, який, продовжує свою діяльність в онлайн-форматі, об'єднуючи навколо себе небайдужих людей. Вони змогли започаткувати онлайн проєкти та збір коштів на відновлення.
Це свідчить про те, що музей — це не лише будівля та колекція, а люди. Люди, спільнота, яка зацікавлена віддавати свій час та ідеї заради відновлення роботи музею.
Коли все йде не за планом: конфлікти довкола мистецтва
— При нашій зустрічі на навчанні в рамках проєкту «Медіатори громад», ви згадували кейс з запрошеним художником якого всі захейтили через його неоднозначну діяльність та попередні роботи на військову тематику. Наведіть випадок з практики, коли щось було нестандартне або раптове — і як з цим бути?
— На жаль, чи на щастя у мене було багато таких випадків, і хоч це складно, та дає великий досвід у кризових комунікаціях
З недавнього та неприємного — це ситуація, що відбулась у квітні 2023 року на фестивалі сучасної культури «ПОРУЧ». Я була співорганізаторкою заходу, наша команда провела його через занепад культурних подій у місті. Ми відчували, що люди потребують цього.
Це був триденний фестиваль з насиченою програмою, який зібрав багато відвідувачів. Останнього дня сталась неприємна подія. На жаль, запрошений музикант, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, після останньої вечірки знищив унікальний артоб'єкт художника Діми Толкачова. Ця робота вже була доволі відомою та мала подальшу долю на інших виставках, але склалось як склалось..
Знищенний артоб'єкт Діми Толкачова
Інцидент не лише завдав усім стресу, а й спровокував широкий суспільний скандал та обговорення.
Першочергово, ми просили вибачення перед художником та зробили все можливе, щоб вирішити цю неприємну ситуацію. На жаль, музикант відмовився відшкодовувати завдані збитки, а через юридичні нюанси ми не мали можливості притягнути його до відповідальності.
Ми звичайно запропонували художнику компенсацію від фестивалю, але він відмовився, розуміючи, що це не наша вина. Тож ми постійно були на зв’язку з художником, висловлювали вибачення особисто та публічно, де пояснили назагал ситуацію та відповідали на конструктивні запитання, навіть якщо вони були емоційно різкі.
У подібного роду ситуаціях важливо повністю брати на себе відповідальність, бути чесним та комунікувати. Ну і розуміти, що треба залишатись людиною за будь-яких обставин.
Комунікація — це не все, що потрібно музею, але багато
— Як зробити музей сучасним та цікавим молоді мінімальними зусиллями (суто комунікацією)? Коли ви не маєте гранту на ребрендинг…
— Суто комунікацією це майже неможливо змінити в довгостроковій перспективі, вона лише допоміжний інструмент та підсилення донести аудиторії щось важливе.
Якщо немає фінансів — слід багато говорити з потрібною вам аудиторією, досліджувати її. Треба запитувати у цільової аудиторії про її інтереси, чи взагалі ці люди цікавляться культурою та що вони знають про музеї. І коли немає грошей, це можна зробити власними силами. І краще, щоб такою роботою займалась людина відповідного віку до тієї аудиторії, яку ви шукаєте, адже вона найкраще буде орієнтуватись у вподобаннях однолітків-однодумців.
Важливо залучати людей через соціальні мережі з урахуванням їх вподобань. Логічно, якщо вам треба молодь, то не варто її шукати на фейсбуці. Є багато публічних досліджень, де виявлено, яка соціальна мережа більше підходить до різних вікових категорій.
Після аналізу — розробляти план дій.
Якщо це діджитал комунікація для молоді: цікаві матеріали, наприклад, у вигляді інформації про різні експонати чи історичну добу в коротких відео. Чи креативне ведення твіттеру від імені вигаданого персонажа, що буде близький по духу аудиторії та вестиме акаунт про музей в жартівливій формі.
Тут треба мозковий штурм та залучення команди, ідейників.
Будь-які зміни — це сила спільнот та небайдужих людей, яких насправді багато. Люди гуртуються навколо спільних цінностей та розуміння важливого. Головне зрозуміти, чим живе ця аудиторія, що їй болить та що її цікавить. Що спонукатиме людей слідкувати за діяльністю музею чи стати частиною команди.
— Як проста людина може допомагати таким установам?
— Існує безліч способів допомогти нашим музеям.
У нас в країні дуже багато музеїв недоукомплектовані. Музеї завжди потребують кваліфікованих фахівців: екскурсоводів, науковців, комунікаційників.
Але також важлива допомога тих, хто просто готовий під час проведення заходів, подій носити та розставляти стільці чи тих, хто може принести мікрофон або колонку, фінансово допомогти. Роботи завжди вистачить, і вона завжди треба, а особливо в маленьких громадах.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
