Фотографія — мова, що не потребує слів. Так вважає Анастасія Добрина, вона розповіла також про те, як за допомогою зображення можна передати складні емоції та ідеї.
Фотоапарат став для нашої героїні не лише інструментом, а й рятівним колом психологічного стану. Вимушено переїхавши до Краснограда через війну, вона продовжує знімати, створюючи, ніби кадри з фільму.
Анастасія Добрина наразі є красноградською фотографинею, яка на початку повномасштабного вторгнення, через близькість бойових дій, переїхала з маленького села Сороківка Харківської області.
«Навколо вже все було в окупації, тому я ухвалила рішення виїжджати в Красноград, адже це відносно недалеко та тут безпечніше», — згадує дівчина.
Творчий шлях та улюблена робота
— Насте, розкажіть про свій фотографічний шлях, що вас надихнуло?
— Спочатку для мене це було лиш хобі, а тепер я в цій професії вже рік.
На початку фотографувала все що бачила: гру тіней та світла, пейзажі, дуже багато робила знімків тварин, але все на телефон. Я намагалась знаходити красу навіть в найменших деталях, і щиро раділа, коли у мене виходило передати це у кадрі.
Пізніше я почала вивчати обробку світлин через різні джерела та відео в інтернеті, працювати над налаштуванням, потім у мене з’явився фотоапарат, який мені подарували на день народження. Коли я більш впевнено почувала себе з камерою, то наважилась провести перше фотографування та покликала модель на безоплатній основі.
Після цього все ж, відклала ідею бути фотографинею, бо мені дуже не сподобався результат і думала, що у мене вже нічого ніколи не вийде. Я не фотографувала близько року, і в цей час працювала SMM-менеджеркою.
Фотографиня Анастасія Добрина
Пізніше я знову наважилась займатись тим, чого прагне моя душа. Я написала багатьом моделям із пропозицією створити щось креативне разом, це були й індивідуальні, s парні фотосесії. З кожною новою фотосесією я намагалась покращувати свої навички, багато експериментувала з обробкою, кольорами та позами, у мене почало виходити все краще й краще, і я закохалась в цю роботу, без якої тепер себе не уявляю.
— У чому секрет ваших атмосферних кадрів?
— Я завжди мала бажання створювати глибокі кадри, подібні до тих, що роблять в кіно, і досягаю такого ефекту завдяки використанню світла та ретельної постобробки зображень у спеціалізованих програмах. Композиція кадру, збалансоване поєднання елементів та вміла гра зі світлом, дозволяють мені створювати знімки, які виглядають максимально природними. Це такі маленькі хитрощі роботи та моментів знімання.
— Яка ваша найулюбленіша робота?
— Для мене кожна фотосесія — це не просто набір технічних кадрів, а можливість зануритись в життя людей та їх внутрішні відчуття, історії.
Тому кожне фотознімання улюблене, кожного разу я намагаюсь робити максимум, аби людям подобався результат. Не можу обрати одну, можу уточнити, що мені найбільше подобаються фотосесії саме у літній сезон. Це завжди про максимально залитий сонцем кадр та гарні локації.
А ще я сама по собі дуже емпатійна людина, і коли працюю з іншими, то переймаю їх емоції. Якщо це зйомка закоханої пари, випускний чи якесь свято — я проживаю на повну з ними цей момент та намагаюсь передати це у кадрі. Коли я бачу закохані очі чи те, як бігають маленькі діти біля своїх батьків — це найкраще що може відбутись.
— Можливо є якась особлива історія?
— Знаєте, у мене була одна ситуація в роботі яка найбільше запам’яталась. Це знімання випускного. Було приємно фотографувати щасливих гарних людей, їх святкування такого важливого свята та переходу школярів у доросле життя, емоцій їх батьків. Усе було так зворушливо, що я навіть сама трохи пустила сльозу.
Такі фотографування — це про теплоту моменту, яку можна назавжди «законсервувати» у вигляді фото. Я впевнена, що навіть через багато років ці люди будуть дивитись кадри з усмішкою на обличчі та згадуватимуть цей момент.
Як обрати ідею для фотосесії та як війна вплинула на роботу
— Хочу фотосесію, але не знаю яку, ви можете допомогти з ідеєю?
— Звичайно, я як фотограф, беру повністю відповідальність за організаційні моменти. Спочатку ми з клієнтом обговорюємо, яку емоцію він чи вона хоче передати цими фото, а потім ми переходимо до наступного етапу вибору ідеї, локації чи студії, образів. Я допомагаю з цим, бо хочу, щоб людина у день фотосесії була максимально розслабленою та насолоджувалась процесом. Ну і звісно у сам день зйомки, за потреби, допомагаю з позами й показую кадри, що виходять.
— Як на вашу творчість вплинула війна? Чи стало це джерелом натхнення або навпаки викликало творчу кризу?
— Фотографія стала для мене порятунком, коли я переїхала до Краснограда. Коли я тримаю в руках фотоапарат, то забуваю усі проблеми, поринаю з головою в процес, де бачу лише героя фото, об’єктив та камеру.
Авжеж це все одно не скасовує той факт, що час від часу у мене трапляється творча криза. Ми живемо в дуже емоційно важкому часі та в постійному стресі через те, що відбувається у нас в країні, через новини, які бачимо щодня та вибухи.
Інколи я проводжу свої фотосесії в Харкові, і коли там відбувається обстріл — це дуже впливає на мій емоційний стан.
На жаль, ми живемо в такий час. Але кожен з нас намагається триматись та жити далі, допомагати війську.
— Що вам найбільше подобається у вашій професії? Що найменше?
— Я обожнюю коли під час знімання показую людям «сирі» кадри, і в цей момент бачу велику радість клієнта. Щирі посмішки — найкраща нагорода для мене. У такі моменти я розумію, що роблю все правильно і недарма не опустила руки на початку.
А найменш улюблена — це технічна рутина, яка починається одразу після того, як я вставляю флешку в комп’ютер. Це обробка, ретуш величезного масиву кадрів та їх сортування. Моментами це дуже виснажливо, адже ти пропрацьовуєш кожну деталь. Але це важливий етап, завдяки якому потім виходить завершити кадр та отримати гарний результат.
Улюблені фотографи
— Які ваші улюблені фотографи?
— Найулюбленіший це Петер Ліндберг, німецький фотограф який відмовився від ретуші у фотографії та працює у портретному мінімалістичному стилі. Його знімки завжди про справжність: він залишає усі зморшки, природні риси обличчя та транслює, що саме ці моменти роблять людину гарною!
Хочу ще виділити Енні Лейбовіц, стиль якої відрізняється драматичністю настроїв та глибоким емоційним вмістом кадрів.
А серед українських мені подобається Анастасія Артеменко, я рівнялась на неї коли лише починала працювати, бо мені по духу її фото та подобається її стиль робіт.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
