Ми часто заходимо в аптеку — хтось із рецептом, хтось за порадою, а хтось просто тому, що щось турбує. І кожного разу по той бік віконця — фармацевт.
Ці люди працюють у щоденному потоці запитань, ліків, діалогів і рішень. Вони бачать місто по-своєму — через препарати та історії. Хтось із них ставиться до роботи формально, хтось — як до місії.
Валерія — мешканка Берестина і фармацевт, який поєднує турботу про людей та професійну компетентність. Журналістка Берестин.info вирішила зазирнути всередину цієї професії та поговорити з Валерією напряму: як це — працювати в аптеці? І що часто лишається поза кадром?
Фото: pixabay
Ти не можеш відпустити людину, не надавши їй допомогу
Пам’ятаєте свій перший день в аптеці? Що тоді вас здивувало чи запам’яталося?
— Звичайно пам'ятаю. Це емоції, які не передати словами. Ти студент, який нещодавно закінчив навчання і прийшов в аптеку в центрі великого міста (тоді я влаштувалася на роботу в Харкові), де великий потік людей. Стаєш за стійку і раптом здається, що все забув, але дивишся в очі своєму страху і відпускаєш перших клієнтів. Перший день — це ті емоції, які потрібно пережити, і які переживає кожен молодий спеціаліст, коли починає працювати. Дякую колективу, старшому поколінню, хто вже працював, мав досвід і поділився ним зі мною.
Найбільше запам'яталося — ставлення людей. З повагою, коли люди бачать, що ти розгублюєшся, і вони дають мить тобі зібратися. Це дуже цінно. Бо починати завжди важко і підтримка оточення насправді важлива. У будь-якій справі доброта людей запам'ятовується назавжди.
З якими історіями найчастіше приходять люди? Є щось, що чіпляє за душу?
— Історій дуже багато, і всі вони різні. Найбільше запам’ятовуються пенсіонери — серед відвідувачів аптек їх у нас найбільше, і саме вони чіпляють за живе. Коли людина приходить і віддає останні гроші, аби якось підтримати своє здоров’я, полегшити біль або просто жити трохи краще — серце щемить. Відпускаєш ліки, дивишся в очі й розумієш: нічого змінити не можеш, хоча так хотілося б закривати кожен чек за них. Просто — щоб їм стало легше. Тут не скільки про аптеку, скільки про наше суспільство, в якому рівень життя пенсіонерів надто низький.
Фото: pixabay
Часто доводиться бути не лише фармацевтом, а й психологом? Як ви з цим справляєтеся?
— Бувають випадки, коли приходять люди й за такою підтримкою. В цю мить найголовніше не забувати про людяність. І тоді якось з цим справлятися. Головне намагатися не брати близько до серця, але як людина, і як професіонал, ти не можеш відпустити людину, не надавши їй допомогу.
«Інтуїція» підказує людям, які ліки їм потрібні
Є пацієнти, які стали «своїми»? Знаєте їхні потреби навіть без слів?
— Як би банально це не звучало, першими на думку спадають пенсіонери, які заходять і ти вже знаєш, чого вони потребують, що будуть запитувати, про що ви будете розмовляти. Оскільки Берестин — місто невелике, тут, складається враження, що в кожного пенсіонера є «своя» аптека, куди вони ходять частіше. Їх там знають, вони знають фармацевтів, і їм, мабуть, так простіше спілкуватися, бо якщо прийдуть з якоюсь новою проблемою, вони впевнені, що працівники підкажуть їм найдієвіший варіант її розв'язання.
А бувають кумедні випадки? Щось таке, що і зараз згадуєте з усмішкою?
— Кумедних випадків, як й будь-яких інших також багато. Є в інтернеті жартівливе відео, як бабуся в аптеці обирає ліки за допомогою маятника, але мало хто знає, що це взято з реального життя. І дійсно, що згадується з посмішкою, це коли приходять люди, і якимсь нестандартним способом обирають собі ліки або обирають між двома варіантами. В такі миті стоїш і не розумієш, чому люди покладаються на інтуїцію чи «вищі сили».
Ця історія сталася не зі мною, але з моєю колегою. Вона розповідала, що одного разу в аптеку прийшла бабуся. Попередила, що вона страждає на алергію і попросила необхідний їй препарат. Але, перш ніж оплатити його, попросила потримати в руках. Фармацевт дала, а бабуся взяла його в долоню й витягла руку вперед. Завмерла, а за кілька секунд сказала: «відчуваю, як починається алергія». Далі діалог був приблизно таким:
— Так, мені цей препарат не підходить.
— Як ви це зрозуміли? Блістер запечатаний, все закрите.
— У мене таке чутливе тіло, що я все відчуваю.
Як ви самі ставитеся до ліків? Буває, що радите не пігулку, а чай з лимоном?
— Я проти некоректного і неконтрольованого приймання ліків. Якщо можна обійтися без них, то краще так. Навіть звичайну застуду можна подолати чаєм з лимоном, від болю в горлі — льодяник, м'ятний, не обов'язково з аптеки, просто для того, щоб зволожити слизову оболонку. Звичайно, є й такі ліки, без яких людина не може функціонувати, їй потрібно приймати їх щодня, але ми говоримо про інше. У випадку, коли від ліків залежить життя та його якість — це необхідність. Але якщо це самопризначення, побачили в рекламі, почули від знайомих, і вирішили, що вам це потрібно — то ні. Самолікування шкодить вашому здоров'ю. Не варто думати, що ви щось собі призначите, проп'єте і вам стане краще. Ви ніколи не знаєте: боретеся з симптомами, чи з коренем недуги? Навіть перед початком прийому курсу вітамінів необхідно консультуватися з лікарем, здати аналізи, щоб виявити, які є дефіцити у вашому організмі, і тоді приймати саме те, що вам потрібно. Ефект плацебо ніхто не скасовував, але краще ставитися до свого здоров'я відповідально і не приймати ліки просто тому, що вам так захотілося, або «інтуїція» підказала.
Фото: pixabay
Чи змінилася аптека за останні роки? Не тільки про інтер’єр, а й про ставлення людей.
— І аптека, і люди, і ставлення до людей. Наша країна зараз переживає важкі часи, війну, і ми, мешканці, пристосовуємося до нових викликів, долаємо нові труднощі, тому що кожного дня все змінюється. За останні роки люди стали більше ставитися з розумінням, співчуттям одне до одного. Наприклад, під час блекаутів, фармацевти все одно виходили на роботу і підтримували роботу аптек в міру своїх сил, попри навантаження, а коли світла немає, воно значно збільшується. Це вже потім в аптеках почали встановлювати генератори, але тоді люди, як і клієнти, так і фармацевти, повинні були пристосовуватися до обставин. Звісно, не завжди все було добре, але таке життя.
Фармацевт — не лише про «відпустити ліки»
Що найважливіше у вашій роботі, на вашу думку?
— Найважливіше — це турбота про клієнтів. Професія фармацевта — не лише про «відпустити ліки» і все. Ми обов'язково маємо поговорити з клієнтом, кому призначений препарат: дитині, дорослому, хто призначив, можливо, якісь побічні ефекти, протипоказання. Треба з'ясувати, може потрібні якісь супутні препарати.
Які міфи про вашу роботу вас дратують? Що людям потрібно розуміти про роботу в аптеці?
— Наболіле і перший міф: це те, що ми є просто продавцями ліків. Але ми люди з вищою освітою, які навчалися шість років в університеті. Треба докласти багато зусиль, щоб здобути цю освіту, стати професіоналом, який буде компетентний у своїй справі, а коли кажуть, що ти просто продавець, це звучить неприємно. Наша професія потребує великих знань.
Другий міф: що ми маємо відсоток з продажів, тому навмисне рекомендуємо і продаємо дорогі препарати. Це абсолютно не так.
Третій міф: аптека — це магазин. Ні. Це медичний заклад.
Найголовніше: ми завжди на стороні здоров'я. Ми намагаємося тільки допомогти, і ніколи не нашкодити. Ми завжди з турботою про людей.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та район!
