Сергій Лук’яненко працює водієм таксі у службі «Victoria» 903. З 2011 року він допоміг десяткам людей дістатися місця призначення. За роки роботи він спостерігав за змінами в місті та пережив безліч цікавих і навіть несподіваних ситуацій.
Журналістка Берестин.info поговорила з Сергієм і дізналася про особливості роботи, цікаві випадки та що змушує його відчувати себе успішним водієм.
Забуті в таксі телефони, документи та нутрії
— Які речі у вас зазвичай забувають? Як ви їх повертаєте?
— Якщо замовлення надійшло через диспетчерську, то дізнаюся номер телефону клієнта, зв’язуюся з ним та домовляюся про час і місце зустрічі, щоб повернути загублене.
Якщо замовлення було, як ми називаємо «від борта», тобто людина просто підійшла до мене на стоянці, тоді шукаю її з допомогою соцмереж або, можливо, через спільних знайомих. На жаль, таких випадків багато.
Люди часто втрачають гаджети: телефони, навушники тощо, документи. В мене колись забули чотири живі нутрії в багажнику, вони були в мішку й спали, здається, бо поводилися тихо. Я помітив це і наступного дня поїхав у Тишенківку, куди відвозив пасажирів, щоб повернути тварин. Це, мабуть, одна з найкумедніших ситуацій з тим, що залишилось в автомобілі.
— Чи бувають ситуації, коли клієнт вказує неправильне місце, куди хотів доїхати? І як ви дієте в цих ситуаціях?
— Буває, але зазвичай це трапляється, якщо клієнт не місцевий. В таких випадках я дізнаюся, чи їде він до когось. І вже тоді прошу зателефонувати людині, до якої ми прямуємо, і уточнюємо адресу.
Фото: Pixabay
— Чи були випадки, коли ви допомагали пасажирам розв'язувати життєві проблеми під час поїздки?
— Звичайно, але є такий вислів: «Благими намірами вимощена дорога в пекло». Іноді спроба водія допомогти пасажирові може бути оцінена позитивно, але буває й навпаки. У кожної медалі є дві сторони, і часом така допомога може обернутися неприємностями для самого водія.
Ситуації бувають різні, але найчастіше це пов’язано з сімейними конфліктами. Наприклад, коли чоловік відкрито ображає дружину. В таких випадках я обираю спробувати розв’язати їхній конфлікт, бо важко залишитися байдужим, коли на задньому сидінні жінку можуть принижувати чи доводити до сліз. Проте тоді й варто бути готовим, що після допомоги дружині вона сама, навіть із залученням поліції, може створити неприємності водієві. Але, як то кажуть, маємо те, що маємо.
Кожен таксист діє по-своєму. Щодо себе можу сказати: мені частково байдуже на можливі наслідки для мене, але мовчати я не буду. Потрібно завжди залишатися людиною, незалежно від професії, часу чи місця.
«Вибачте, я вас не повезу»
— Чи були випадки, коли ви відмовлялися від пасажирів?
— Приблизно 70 % замовлень надходять з одних і тих самих адрес. Якщо водій працює в цій сфері кілька років, він уже знає, кого саме буде забирати за тією чи іншою адресою. Тож може відмовитися від поїздки ще на етапі прийняття замовлення. Іноді це може бути особиста неприязнь до людини. Місто у нас маленьке, майже всі один одного знають. Тому з цим проблем не буває і якщо я сам везти цю людину не хочу, направлю до неї іншого водія.
А ось у 30 % випадків рішення відмовитися ухвалюється вже на місці, коли водій бачить самого пасажира. Буває під’їжджаєш, а людина має неохайний вигляд — суцільно брудний одяг, а після цього пасажира мені ще треба везти іншого. Треба думати в перспективі, бо ж помити автомобіль це не на дві хвилини справа. Також я можу відмовитися везти пасажира в сильному алкогольному сп’янінні.
Або трапляється, що люди не уточнюють, яку саме послугу хочуть отримати. Наприклад, замовляють таксі з пункту А в пункт Б, а коли водій приїжджає, виявляється, що у пасажира багато речей, або він подорожує з собакою чи кішкою.
Бувають і курйозні випадки: приїжджаєш, а там стоїть вісім осіб, які обурюються, чому їх не можна всіх одразу забрати. Тут доводиться вмикати комунікативні навички психолога — намагатися згладити ситуацію, пояснити, що це фізично неможливо. Якщо вдається знайти спільну мову, викликаємо ще одне авто. Але бувають ситуації, коли порозуміння не досягається — тоді просто розвертаєшся і їдеш.
Чи брати будь-якого клієнта — це особисте рішення кожного таксиста.
Фото: Pixabay
Від хліба на Святвечір до сірників за 80 грн
— Які випадки з роботи вам запам'яталися найбільше?
— Отже, історія перша.
Пам’ятаю Святвечір, якщо не помиляюся, це був 2012 або 2013 рік. Одна з наших послуг — кур’єрська доставка: замовлення товарів, ліків, загалом усього, що потрібно клієнтам.
Того вечора на одну з адрес замовили буханець хліба і пачку солі. Я приїхав і побачив, що це сауна. До мене вийшов чоловік у куртці, плавках і капцях. Я здивувався й запитав:
— Чому так? Це ж Святвечір, на столі має бути безліч страв!
Він відповів:
— Приїхали до кумів у гості, нас запросили в сауну. На столі були лише бутерброди, а я їх не їм. Хотілося хліба. І ще все було недосолене. Ось тому й замовили доставку.
Минуло, мабуть, років сім з того випадку. Я підвозив сімейну пару саме до тієї ж сауни. Згадав цю історію, розповів їм — вони засміялися й кажуть:
— Це тоді до нас куми приїжджали!
Ось таке в нас тісне місто — всі один одного знають. І ця кумедна історія запам’яталася не тільки мені, а й самим клієнтам.
Історія друга.
Це було точно у 2012 році. Дві сімейні пари попросили мене вивезти їх до водойми, яка була приблизно за 20 км від міста. Тариф на ту поїздку тоді становив 80 грн.
Я їх довіз, залишив і повернувся в місто. За деякий час вони знову зателефонували. Виявилося, що вони хотіли посмажити м'ясо, але ніхто з них не курить, і тому у них не було сірників. На водоймі не було людей, у яких можна було б позичити запальничку чи сірники.
Їм довелося викликати ще одне таксі, щоб я привіз їм сірники. Коли я це зробив, вони посміхнулися і запитали:
— Скільки ми вам повинні?
Я відповів, що 80 грн. Вони здивувалися, а я додав:
— Сірники безкоштовно.
Бо на той час вони коштували 5 копійок. От так люди фактично заплатили 80 грн за пачку сірників.
Дороги? Ні, просто напрямки
— Оскільки ви постійно в дорозі, як ви можете оцінити стан наших доріг? Де у нас найгірші та найкращі дороги?
— Я їжджу по всій території вільної неньки України. Але якщо казати про наш район, то це як у вислові: «Доріг у нас нема, у нас є лише напрямки». Лише, мабуть, колишня Сімферопольська траса нормальна, що по ній можна комфортно їздити. А всі інші напрямки, куди не поїдь — дороги у дуже поганому стані.
— Коли ви тільки прийшли в цю роботу, як ви вивчали місто?
— Візуальна пам’ять поступово розвивається, і кожен вчиться на своїх помилках, набиваючи власні шишки. Коли починаєш працювати в таксі, розумієш, що місто, хоч і невелике, але в ньому безліч вулиць, і їх часто перейменовують, що може заплутати.
Усе приходить з досвідом. Зараз, пропрацювавши вже понад 13 років у цій сфері (у серпні буде 14), я можу зорієнтуватися в місті, можна сказати, з заплющеними очима. Навіть якщо мене розбудити посеред ночі й назвати адресу, я зможу сказати, де саме знаходиться цей будинок і між якими кварталами.
— Чи були у вас вулиці, які ви не могли знайти на початку?
— Коли я починав працювати, навігатори ще не були настільки поширені — їх майже не використовували. В них були завантажені хіба що мапи великих міст, для нашого цього просто не існувало. Тому доводилося користуватися звичайними атласами.
Проте, як кажуть, «язик до Києва доведе». Якщо не знаєш, куди їхати, завжди можна запитати у когось і навіть у самого клієнта: «Будь ласка, поясніть, де ви знаходитесь, як краще до вас під’їхати». І тут знову вмикається «режим психолога»: «Я знаю, де це, але хотів би від вас почути. Опишіть вашу вулицю, що там ще знаходиться…».
Знання міста формується поступово. Якщо людина ніколи не бувала на певній вулиці, вона й не буде знати її розташування. Але варто хоча б раз там проїхати, і вона закарбується в пам’яті. Чим більше досвіду, тим краще таксист орієнтується в місті, його вулицях і провулках.
Кермо, дорога і трохи психології
— Що вам найбільше не подобається в вашій роботі?
— Це стосується не лише таксистів, а будь-якої професії, коли людина без досвіду починає повчати фахівця, від якого отримує послуги. Уявіть, що я зайду в пекарню й почну розповідати пекарю, як правильно випікати хліб — щонайменше це його збентежить.
Те ж саме трапляється і в нашій роботі. Пасажир сідає в машину й починає вчити, як тримати кермо, коли перемикати передачу. Але стараєшся опановувати себе: стискаєш зуби, міцніше берешся за кермо, і не показуєш емоцій — щоб людина не тішилася, що досягла свого. Адже я краще знаю, як керувати своїм автомобілем.
— У вас це робота для душі, чи більше для життя?
— Мені подобається водити автомобіль. Гадаю, майже для кожного чоловіка важливо бути за кермом. Це справа для душі, яка до того ж приносить дохід — чудове поєднання, як на мене. Для мене це найкраща робота у світі. Звісно, є свої нюанси. Робота з людьми завжди має як позитивні, так і, на жаль, негативні моменти. Але кожен таксист повинен бути трохи психологом і знаходити підхід до своїх пасажирів, щоб спілкування було комфортним для всіх.
— А що змушує вас почуватися успішним у своїй професії?
— Посмішки пасажирів, коли вони покидають мій автомобіль.
Фото: Pixabay
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та район!
