26 квітня виповнюється 37 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Тоді, у квітні 1986 року радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії найближчими днями після аварії отримали значні дози опромінення, близько півмільйона з них померли від наслідків радіації. До кінця літа 1986 року понад 90 тисяч осіб було евакуйовано із зони зараження, 81 населений пункт України став безлюдним.
Над ліквідацію наслідків техногенної катастрофи у зоні відчуження ЧАЕС працювали 480 жителів Красноградщини. Відтоді чимало з них померли. Багато мають серйозні проблеми зі здоров'ям.
Двічі на рік - 26 квітня і 14 грудня, біля Меморіалу, присвяченого усім красноградським ліквідаторам, які працювали на ЧАЕС збираються ліквідатори катастрофи на ЧАЕС для вшанування своїх загиблих побратимів. Проектував його Володимир Бондаренко. В будівництві Меморіалу допомагали усі: і місцева влада, й підприємці, місцеві жителі, і навіть школярі. Великий внесок у проєктуванні каплички та комплексу плит з прізвищами ліквідаторів вніс протоієрей Благовіщенського Храму отець Миколай. На сьогодні головна мета: узаконити існування даного меморіалу.
Жоден з нас не був підготовлений до такої масштабної трагедії
Голова Красноградського районного осередку Всеукраїнської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Володимир ПікаловФото: Красноградська міська рада
Голова Красноградського районного осередку Всеукраїнської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Володимир Пікалов розповів, що перші рухи по ветеранським організаціям з 1990 року піднялись в областях, а потім дійшли до районів.
«Коли думали, кого обрати, я без вагань взяв відповідальність на себе. Зареєструвавши наш Союз в Києві, я став головою Красноградського районного осередку Всеукраїнської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». Майже 30 років організація ветеранів судиться з Пенсійним фондом за виплати пенсій та надбавок ліквідаторам-інвалідам. Держава винна майже по 300 тис. гривень, але раз за разом знаходить якісь причини, щоб ці гроші не виплатити. І уявіть, таких як ми сотні! На сьогодні держава ніяк нас не підтримує», - зазначив він.
Володимиру Пікалову на момент трагедії було 30 років. Він мав дружину та доньку, працював водієм на станції Красноградського автопарку.
«Був 87 рік. 18 грудня біля військкомату нас стояло багато, і я зрозумів, чому всі - військовослужбовці. Нас зібрали, бо нами можна керувати, нам можна давати накази до виконання. Автобус був переповнений. Ми приїхали до Прип’яті. Я очолив інженерно-саперний батальйон третьої роти третього взводу. Жоден з нас не був підготовлений до такої масштабної трагедії. Ми повністю розчищали території, які всі були покриті ржею від залишків металів з реактора. Цивільні за нами рили котлован, більшість з яких від випромінювання залишались там назавжди, як і ті, хто підіймалися на дах. Допомагали Естонський полк, донецькі та російські шахтарі. Ближче вечору все світилось фосфорним сяйвом, навіть ми. Опромінення було до 10 000 рентгенів (30 берів)», - згадує ліквідатор.
Дози опромінювання
В сумі Володимир Пікалов здійснив 28 виїздів до третього реактора, могильників третьої зони.
«Ми були поділені по 9-10 чоловік. Наше завдання було танками і тракторами зарити все під землю. Як командир взводу я повністю контролював зачищення території. Коли прибували нові танки інші взводи старі розрізали на металолом, на продаж. Особливо важко було працювати взимку, тому що від вологи в повітрі, в якій розчинись метали, у нас були різні реакції організму. В кого виїдало очі, а в кого і слизову носоглотки. З восьми робочих годин 2 не зараховувались: вважались проїзними, хоча вся територія радіусом 30 кілометрів цілком і повністю була уражена. До прикладу один танк в пеньку мав 3 рентгени, які за 6 годин роботи досягали 18 рентгенів, хоча документально вказували 0,5 рентгена», - пояснив він.
За його словами, після трьох місяців роботи в Чорнобильській зоні усіх повертали додому без ніякої госпіталізації та лікарняного обстеження, бо всі вважались абсолютно здоровими. Поки світ говорив про загрозу життю людей від вибуху на Чорнобильській АЕС, влада мовчала, а тих, хто намагався поширити в країні правдиву інформацію про масштаби катастрофи, звинувачували в «паніці і розповсюдженні чуток». Це стосувалося не тільки громадян, а й іноземних журналістів, спецслужби яких всіляко перешкоджали збирати інформацію про найбільшу техногенну еколого-гуманітарну катастрофу ХХ століття.
78 виїздів в зону ураження за три місяці
Ліквідатор Микола Малявін розповів, що поїхав до Прип’яті в грудні 1988 року. Він був заступником командира взводу, старший сержант.
«Мені було 32 роки. На той час я вже мав сім’ю і двох синів. Працював там різноробом. За три місяці я здійснив 78 виїздів безпосередньо в зону ураження четвертого реактора, де мили поли тричі на день по три хвилини біля стрижнів блока», - розповів він.
Микола Малявін зазначив, що не дивлячись на масштабну катастрофу, перший та другий блоки працювали до 1990 року включно, а також добудовувався п’ятий та шостий блоки
На разі ветеранам допомагають міська голова Світлана Кривенко, протоієрей Миколай та Валерій Кицюк.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Красноград та Сахновщина!
